Загорівський монастир у селі Новий Загорів – ще одна велична руїна Волині. Ще й геройська руїна. На жаль забута і мало кому потрібна. Туристів тут не буває, місцеві селяни вже звикли, що монастир в руїні, а місцевій владі немає до нього якогось особливого діла. Ось «Тартак» та «Нічлава» знімали тут кліп до пісні «Не кажучи нікому» – колоритна руїна гарно вписалася у картинку бою. А бій колись справжній тут був…
Село Загорів належало поміщикам Загоровським, які у 15 столітті заклали тут монастир – збудували дерев’яні церкву та дзвіницю. У 1566 році було закладено мурований храм Різдва Богородиці, який освятили у 1571 році. Пізніше, за фінансування все тих же Загоровських при монастирі відкрили скрипторій (рукописна майстерня), друкарню та іконописну майстерню. В останній деякий час працював відомий іконописець Йов Кондзелевич.
Після кількох століть православ’я у 1719 році монастир прийняв унію і до 1824 року був греко-католицьким. Потім знову перейшов у православ’я, адже нова влада, російська, забороняла уніатські храми.
Загорівський монастир був досить відомим, недаремно сюди приїздив академік архітектури Адріан Прахов. Він фотографував монастирські будівлі та їх інтер’єри – церкву Різдва Богородиці та теплу церкву Трьох Святителів, збудовану у 1788 році, разом із келіями для монахів.
Після повернення до Нового Загорова польської влади у 1921-1939 рр. Загорівський монастир був римо-католицьким. З приходом радянської влади його повернули у православ’я.
Нині головний храм монастиря – руїна, стоять лише стіни, без даху і підлоги. Але навіть у такому стані він виглядає велично. Теплу церкву відновили – це нині храм ПЦУ, от лише невідомо, як часто у ньому правлять.
Загорівський монастир був родовою усипальницею Загоровських. Щонайменше шестеро представників цього роду були поховані у монастирі. А поряд із монастирем могила українських повстанців…
Із Загорівським монастирем пов’язана трагічна та героїчна сторінка історії України – 8-12 вересня 1943 року тут відбувся бій між загоном УПА та нацистами. 43 вояки УПА, якими керував Антон Марценюк, маючи гранатомет, чотири кулемети і рушниці, виявилися оточеними у монастирі. Нацисти, на боці яких був ще й загін донських козаків, вимагали від упівців скласти зброю і здатись. Зрозуміло, що марно – ніхто не здався. Три доби тривав бій – упівці гарно тримали оборону, і німці були змушені підключити 10 танкеток та три літаки. Уявляєте яке місиво тут робилося, але 13 воякам вдалося прорватися із оточення – вони сховались від авіа обстрілу у підземіллях. 29 українців загинуло, натомість німців вони поклали величезну кількість – деякі дослідники кажуть фантастичну цифру – 540 осіб. Навряд чи могло бути аж так багато. Німецькі дані вказують 120 вбитих – це теж немало
Від того часу можна побачити численні сліди від куль на стінах церкви. Такий вагомий об’єкт, і за архітектурою, і за історією, і за націєтворчим значенням, стоїть у ганебній руїні.
Текст та фото Романа Маленкова.
