Підгайці майже не входять у туристичні маршрути Тернопільщиною. Туристи це місто дуже сильно недооцінили, а може туристичні функціонери, які не роблять ніяких промоцій, реклами. Тут є що дивитись, і дуже багато. Для нас Підгайці стали, чи не останнім райцентром Тернопільщини, з усіх, в яких побували. Якось вони осторонь трас лежать, хоча дорога із, також недооцінених, Бережан, а це близько 30 км, доволі пристойна (2020 р.). Їхати можна. Треба.
В Підгайцях ціла купа архітектурних пам’яток, та і в цілому містечко, із кам’яницями початку 20 ст., залишає приємне враження. Готична синагога, готичний костьол, оборонна церква – будівлі 17 століття, а ще є дві дерев’яні церкви, ратуша, ринкова площа і величезне єврейське кладовище.
Перша документальна згадка про Підгайці датується 1436 роком, а у 1469-му місто вперше отримало Магдебурзьке право – воно вже у 15 столітті було містом, зараз же це містечко, в якому мешкає 2,5 тисячі осіб. Якби не міський спосіб життя – можна було б сказати, що село. Та за архітектурою язик не повернеться назвати Підгайці селом.
На сайті http://shtetlroutes.eu/ дуже детально розписана історія Підгайців. Все переписувати не бачу сенсу, тому, кому цікаво – заходьте на сайт містечок і читайте, тут же я більше хочу зупинитись на пам’ятках.
Синагога.
Найстарішою будівлею Підгайців є синагога, яку збудувала єврейська громада у 1620-роки. Розміри храму вказують на те, що вже на початку 17 століття в місті єврейська громада була досить значною. Синагога зведена у готичному стилі, із товстелезними мурами, як оборонний храм. Татари в ті часи майже щороку здійснювали набіги, тому потрібно було боронити своє житло, майно і життя. Нині синагога перебуває не у кращому стані.
Метрів за 500 від синагоги розташований величезний єврейський цвинтар – Окописько. Я б його відніс до найбільших кіркутів України. Тут понад тисячу мацев (надгробків) 17-20 ст., із них півсотні датуються 17-18 ст. Цвинтар вважається ще й одним із найкраще збережених у країні.
Єврейське кладовище. Окописько.
Далі текст із Вікіпедії.
Костьол Святої Трійці збудований 1634 року коштом тодішньої власниці Підгаєць Зофії Ґольської. Дослідники стверджують, що при побудові нового костьолу 1634 р. використовували елементи зі старого костьолу (свідчення — кам’яна плита з епітафіями, датованими 1608 і 1612 роками, над сходами, що ведуть до захристя). Парафіяльний костeл був закритий 1946 року, перетворений на склад. У 80-ті роки внаслідок пожежі у костьолі обвалилися склепіння, дах вежі.
У підгаєцькому костьолі наказали поховати себе фундаторка Зофія Замєховська[4]) поряд з першим чоловіком Яном Ґольським, власник міста Станіслав Ревера Потоцький (1579–1667) — польський полководець, великий гетьман коронний, воєвода краківський.
Наприкінці 1892 року Тадеуш Стриєнський розробив проект реставрації костелу, який був реалізований тернопільським будівничим Юзефом Пйонтковським 1893 року. Зокрема, змінили конструкцію даху вежі, яку доповнили псевдомашикулями. Перебудували дах над нефами, доповнивши люкарнами. Проект перебудови даху каплиці не було реалізовано. Львівський архітектор Броніслав Віктор розробив проект невеликої необарокової вежі на сигнатурці храму.
Нині величний готичний храм перебуває у стані руїни – стоять лише товсті стіни, хоча в одному із приділів влаштовано каплиц, в якій, періодично, відбуваються служби.
Костьол Святої Трійці.
Ще однією вагомою, і дуже колоритною пам’яткою Підгайців є Успенська церква – церква-фортеця, зведена у період Хмельниччини (1650-1653 рр.). Храм є синтезом ренесансу та бароко. Його фундаторкою була дружина Станіслава «Ревери» Потоцького, власника Підгаєць, Анна Могилянка. Більш повно про неї почитайте на Вікіпедії, а я хочу зазначити, що це повноцінний оборонний храм, типовий для Східної Європи 15-16 ст. На теренах України таке будівництво провадилося ще й у 17 ст., і, навіть у 18-му.
Успенська церква.
Ще ми побували біля дерев’яної Спасо-Преображенської церкви, яку звели у 1753 році. Стіни храму обшиті гонтом, а от верхи, на жаль, під залізом.
Стару Підгаєцьку ратушу знищили в часи Першої світової війни. У 1931 році на Ринковій площі звели нову ратушу. Нині Ринкова площа, трикутна, і досить унікальна – нетипова дл Магдебурзького права, називається площею Незалежності, а ратуша, давно вже не ратуша – тут базується Галицький медичний коледж.
Ратуша.
Спасо-Преображенська церква.
В місті є ще дві дерев’яніа церкви – святого Юра, 1898–1902 рр. та Покрови на Тудинці, 1906 р. Ще є мурована каплиця святого Миколая. Більшість кам’яниць міста зводились у 19 ст. та на початку 20-го, хоча серед них, на вулиці Замковій, зберігся будинок заїзду, збудований у 17 ст.
Загалом Підгайці, хоч і пронизані провінційністю й наповнені жигулями, складають дуже приємне враження. Сюди потрапляєш, ніби у якийсь фільм про 80-ті роки. Ми були у Підгайцях у березні 2020 року, коли ковідний карантин тільки но починався. Зпорожнілими вулицями райцентру їздила величезна пожежна машина, яка оголошувала у гучномовець, про настання тяжких часів – на вулицю не виходьте, мийте руки ну і тд. Ми запитали у пожежників, нащо ганяти такий величезний транспорт – там пального цистерна піде, на що отримали відповідь – у Підгайцях іншої машини із гучномовцем немає.
Текст та фото Романа Маленкова.
