Загадка “масонських марок” Струсівського костелу

Село Струсів, що біля Теребовлі один із туристичних «магнітів» Тернопільщини. Чисельних мандрівників воно приваблює історичними пам’ятками і краєвидами. Ще б пак, – Струсів вже багато років поспіль знаходиться у верхній частині престижного рейтингу 10-ти найкрасивіших сіл України. Головною архітектурною домінантою села є стрімкий шпиль костелу святого Антонія і Матері Божої Святого Розарію. Його будівництво велося від 1892 по 1906 р. коштом дідича Струсова графа Володимир Баворовський, а пізніше, вірогідно,  Юзефа Голуховського у власність якого згодом відійшов Струсів разом із новобудовою.

Костел постав у стилі неоготики і мінімалізму. Відповідно якихось аж надто цікавих елементів оздоблення немає. Попри те у цілому храм вражає величчю та стрімким поривом до неба. Власне, усілякі архітектурні витребеньки тут були би абсолютно недоречними та псували цілісність задуму. Тобто так і було задумано, а не через брак коштів чи відсутність майстрів.

Зауважимо, що на той час Струсів був центром каменерізного промислу і місцеві умільці постачали чи не половину Галичини сакральними фігурами для костелі та цвинтарів. Відповідно у тому аби оздобити храм десятком-півтора скульптур жодної проблеми не було.

Основним архітектурним елементом художньої виразності храму є шпиль. Кажуть найвищий в Тернопільській обл. Враження підсилюється й тим, що сам костел стоїть на чималому пагорбі, і це ще більше візуально збільшує його висоту.

Враховуючи відносно юний вік струсівського костелу та й досить банальну біографію якихось щонайменших загадок ця сакральна споруда приховувати не могла за визначенням.

Але в кожному правилі завше знайдуться винятки

Хрестики, руни та кримськотатарська тамга

Колись Артур Конан Дойл вклав в уста свого знаменитого літературного героя думку: «Хочеш щось заховати – поклади на найвидніше місце!»

Біля струсівського костелу святого Антонія і Матері Божої Святого Розарію в останні десятиліття побували тисячі туристів і десятки істориків і краєзнавців різного ступеню навіженості. До речі, автор цих рядків теж тут побував чи не із десяток разів. І кожного разу проходив за якийсь метр (а то й менше) повз Велику Загадку, але її не помітив! Хоча вона, та розтриклята Загадка, ледь руками не вимахувала і кричала: «Ось де я! Ну, подивися! Просто перед тобою!..»

Але ні… Коли автор довідався ЩО він не помітив – то ледь лікті не кусав. Утішало, що не він такий один. Чимало гонорових дослідників її теж не помітили. Хоча це так собі утіха.

Зате Загадку нарешті побачив місцевий краєзнавець, керівник туристично-краєзнавчих гуртків Микулинецького центру дітей та юнацтва та викладач Мишковицького ліцею Андрій Капуста. Селище, колись містечко, Микулинці, зауважимо знаходиться усього за кілька кілометрів від Струсова.

Пан Андрій досить відомий у краєзнавчих колах не лише Тернопільщини, але й України у цілому. Автор цих рядків із ним познайомився на базі спільного інтересу до дослідження пам’яток Теребовлянщини.

Тож про яку Загадку йдеться?

Одним із конструктивних елементів костелу і, одночасно, елементом його оздоблення є його основа, складена із 3-4 рядів великих блоків червоного теребовлянського пісковику. Як виявилося майже 40% цих блоків несуть на собі таємничі позначки (десь до 10 см заввишки). Позначки різні – від римських цифр і латинських літер до хрестів та  незрозумілих закарлюк. Ба! Серед них навіть виявилося кілька позначок у вигляді кримськотатарської тамги та варіацій на її тему, та навіть щось схоже на давні германські руни. Зокрема точне відтворення знаменитої руни «альгіз» (руни життя).

Пан Андрій, добре знав, що автор цих рядків свого часу виявив та дослідив низку схожих графіті і петрогліфів, тому одразу переслав фотографії знахідок і звернувся за консультацією: «Що би це все означало?». Звернувся він за допомогою і до низки інших краєзнавців і науковців.

Автор, спочатку побідкався: «Ну чому! Чому я першим це не помітив!?», –  але по тому одразу ж переслав світлини знайомим історикам в Україні, Польщі, Німеччині і, про всяк випадок Ізраїлю.

Відповіді надійшли майже одразу, але всі зводилися до одного: «Не зустрічав таке. Уявлення не маю». Лише відомий археолог із Камянця-Подільського, кандидат історичних наук Павло Нечитайло зауважив: «В Україні щось подібне мені не траплялося, та й згадок про таке теж. Але ніби схожі пам’яткими описували західноєвропейські дослідники. Пошукаю…»

Із загадкою довелося розбиратися самостійно

Слід зруйнованого замку чи аріанського храму?

Першовідкривач струсівської загадки Андрій Капуста одразу ж звернув увагу, що значна частина знаків зображена догори дриґом, або «покладена» на бік. З чого зробив досить логічний висновок, що на блоках пісковику вони з’явилися до будівництва костелу. Відповідно висунув гіпотезу, що раніше ці каменюки були частиною якоїсь іншої споруду. Автор цих рядків теж відніс цю версію до досить вірогідних. Тим більше, що вторинне використання каміння із давніших споруд у Струсові має файну традицію.

За господарювання Струсів (XVI- XVII ст.), які й дали назву поселенню, в урочищі Чортова Дебра (на лівому березі Серету) звели мурований замок. Про цю твердиню відомо мало. Зокрема, знаємо, що 1648 року її захопили козаки Богдана Хмельницького. Замок тоді зазнав значних руйнувань. За кілька місяців по тому твердиню остаточно дотрощили татари. Вони ж дограбували та спалили містечко. Залишки замку простояли до кінця XVIII століття (є розпливчаті свідчення що навіть до середини ХІХ ст.), аж поки їх не розібрали на будівельні матеріали. Практика, зауважимо, досить поширена.

За поширеною версією твердиню використали у якості «донора»  будматеріалів тогочасні власники містечка Лянцкоронські (придбали Струсів 1780 року), які замкове каміння пустили на будівництво палацу. Хоча це маловірогідно, – основна частина останнього зведена із цегли.

Можна припустити, що у XVIII ст. твердиню розібрали не повністю і якась частина залишилася. Вона й пішла пізніше на зведення храму.

До речі оте згадане татарське руйнування замку могло пояснити зображення тамги.

Тут уява одразу ж послужливо намалювала епічну картину, як якийсь закривавлений Ахмат чи Абдулла на знак тріумфу над гяурами після бою видряпую на мурах переможеної твердині знак свого хана…

Правда, цей морок одразу ж довелося витрясти із голови. Бо знак цілком міг бути і абсолютно християнським «Якорем порятунку» чи «Човном порятунку»,  (він ж «Колиска Христа»). Як вже зазначалося позначки часто ставилися догори дриґом, то у цьому випадку сказати де тут верх, а де низ – гадання на кавовій гущі.

Андрій Капуста також висунув версію, що ці позначки якось пов’язані із аріанами. Зокрема, що ще у ХІХ ст. в Струсові були рештки якогось аріанського храму чи каплиці, які  навіть згадував австрійсько галицький історик, краєзнавець і етнограф Антоній Шнайдер (Antoni Schneider). У Львівській науковій бібліотеці ім. Стефаника, зокрема є цілий архів його рукописів, в одному із яких йдеться про давні пам’ятки містечка, і що там є: «руїни святині Аріанської, сліди печер і катакомб старого монастиря василіанів та кургани в лісі»…

Теж версія не така вже фантастична і має право на життя.

Втім автора цих рядків напружували однотипні позначки. Якщо із хрестами та хрестиками все було зрозуміло – такі традиційно продряпували прочни для підсилення молитов, то, наприклад, чисельні позначки типу «FxY» під щось сакральне не підпадали. А от як позначки ремісників, які постачали каміння на будівництво – ще й як! Остання версія виявилася найбільш вірогідною.

Андрій Капуста, який до того ж колекціонером цегляних клейм теж вважає цю версію найвірогіднішою. Бо тут простежувалися досить такі прозорі паралелі.

«Масонські марки»

Масштабні знахідки знаків каменярів в Україні до цього не траплялися. Принаймні чисельні науковці із якими вели консультації, що пан Капуста, що автор про них не чули. Натомість у Західній Європі маємо чимало досліджень таких позначок. Тут варто подякувати археологу Павлу Нечитайлу за надані ним закордонні публікації на потрібну тему.

Враховуючи західні аналоги у даному випадку ми дійсно маємо справу із «масонськими марками», тобто знаками/клеймами каменярів, що відомі із глибокої давнини. Наголосимо, що термін «масонські марки» не має нічого спільного із таємними товариствами – тут «масони» то просто каменярі, на відміну від «вільних каменярів», які із будівельними роботами ніц спільного зазвичай не мали.

«Масонська марка» це якийсь символ, вирізаний на поверхні кам’яного виробу чи фрагменту вже готової кладки.  Ці «марки» служили для забезпечення оплати праці та, одночасно, як одна із  форма контролю якості. Враховуючи що у Струсові бачимо чимало перевернутих «марок» у цьому випадку вони вказували виключно на виробників будівельних блоків, а не мулярів, які їх встановлювали.

До речі, при складних роботах трапляються ще й «марки позиціонування», тобто позначки на блоках, завдяки яким елемент конструкції можна точно встановити у потрібному місці. Але це Струсова не стосується.

Вразило надане Павлом Нечитайлом масштабне дослідження науковців університету в  Глазго авторства Воллес та Ієн Росс (2020 р.) «Залишаючи слід в історії. Позначки каменярів вибраних середньовічних церковних і світських споруд. Центральна і південна Шотландія» (Wallace, Iain Ross (2020) Leaving a mark on history. The stonemasons’ marks of selected medieval ecclesiastical and secular buildings of central and southern Scotland).

У своїй праці автори дослідили кілька сотень середньовічних «масонських марок» із різних історичних пам’яток Шотландії.

Що ДУЖЕ здивувало –  чимало позначок які датуються ХІІ-ХІІІ століттями або ідентичні, або дуже схожі на позначки залишені струсівськими майстрами на межі ХІХ-ХХ століть!

На жаль згадана праця має дуже жорсткий копірайт, тому зведених таблиць із промальовками «масонських марок» шотландських середньовічних майстрів показати не виходить, – читачам залишається повірити на слово.

Підсумуємо

«Масонські марки» на струсівському костелі для України явище унікальне. Ба! можливо й унікальне для Європи, – бо традиція таких «марок» на цей час вже зникає.

Усього авторові відкриття Андрію Капусті на трьох рядах кам’яних блоків на яких стоїть споруда костелу ( розмірами 115×30 см, 100×30 см, 75×30см, 50×30 см.), вдалось відшукати більше сотні позначок розмірами від 7 до 10 см. Окремі: 5-6 см.

Усі позначки повторюються – окремі двічі або чотири рази. Більшість – десятки раз. Згрупувавши однотипні знаки, можна зробити висновок, що залишили їх руки мінімум 16 осіб.

Першовідкривач «масонських марок» Струсова провів їх попередню класифікацію.

Зокрема маємо римські цифри (ХІ, Х, ІХ, ХL) в рамці та без неї.

Інша група знаків – це буквені позначки (А, К, F…в т.ч. перевернуті догори дриґом) та знаки, котрі нагадують буквені символи.

Наступна група позначок нагадує геральдичні знаки або тамги, можливо, руни.

Насамкінець, окремою групою виділяються знаки різноманітної форми, які важко ідентифікувати.

Звернув пан Андрій увагу і не техніку нанесення знаків.

Зокрема, як з’ясував дослідник, більшість виконано ударною технікою з використанням рубила (кожен окремий удар залишав на камені одне заглиблення). Ці знаки складаються з безлічі окремих лунок-заглиблень. Невелика частина знаків створена технікою прорубування суцільного лінійного заглиблення на тілі каменю. На його думку виглядає, що частину (якщо не усі) знаків було нанесено ще до закладання фундаменту, бо ідентичні часто перекинуті.

Виникнення ж позначок можна пояснити так. Струсів, як вже зазначалося, був знаним центром каменеобробки, а на його околиці був чимала каменоломня. Однак все те виробництво підпадало під визначення «промисел». Тобто це були невеличкі сімейні виробництва де місцеві дядьки (чи невеликі артілі) виготовляли сакральні фігури, надгробки, конструкції для будівництва (обрамлення дверей і вікон, карнизи, ринви, сходинки тощо).

Одне сімейне чи дрібноартільне виробництво цілком могло забезпечити необхідними матеріалами будівництво якогось будинку чи середньої рук вілли. А от зведення величезного храму – то вже ні. Відповідно над замовленням працювала чимала кількість дрібних виробників. Позначки ж були потрібні із двох причин – облік для оплати і, одночасно, контроль за якістю.

Варто виокремити кілька знаків у вигляді хрестів із крапками заглибинами на кінцях. Подібний хрест (XIV ст.) і з Нідароського собору у місті Тронхейм (Норвегія) є навіть головно. Ілюстрацією англомовної статті у Вікіпедії про «масонські марки». Але автор схильний вважати,  що у цьому випадку такі хрести то не лише знак ремісника. Зокрема цього ж року у рамках реалізації проекту «Могили предків», що є спільною ініціативою ГО «Україна Інкогніта» та Відділу культури національностей та релігій Городоцької міськради в селі Андріївка було знайдено зруйнований постамент із під невизначеної сакральної фігури 1704 року, вся поверхня якого була вкрита подібними «чотирикрапковими» хрестиками. Дослідники нарахували майже три десятки. Такі хрестики в особливо шанованих місцях наносилися прочанами для підсилення молитви. Чотири крапки-дірочки, зазначимо – то є залишені цвяхами рани Христові.

Варто пам’ятати, що будівничі храмів процес будівництва розглядали не як звичну будівельну рутину, але й як виявлення шани Богу. Не виключено, що каменярі які вирізали ці блоки таким чином посвятили їх Господу чи підсилили таким чином свою молитву до Нього.

Що до самого відкриття – над ним варто попрацювати науковцям. Бо дана публікація значною мірою аматорська. Зокрема необхідно зробити повну каталогізацію: які типи «марок» є, у якій кількості, яке співвідношення тощо.

Це, зокрема, дозволить встановити скільки майстрів працювали в Струсові та довколишніх селах, потужність їх виробництва. Тощо… До того ж це може допомогти у визначені походження сакральних фігур у храмах, капличках та на цвинтарях Тернопільщини. Автор, зокрема, не раз зустрічав щось подібне на звороті основ цвинтарних скульптур, але якось не надавав тому увагу.

Публікація члена команди “Україна Інкогніта” Дмитра Полюховича.

Вперше оприлюднено польською мовою у виданні “Kurier Galicyjski”