У це місто ми заскочили дорогою із Лідзбарка-Вармійського до Фромборка – ну просто не змогли не зупинитись біля величезного храму, який громаддям нависав над площею. Я поглянув на карту – та це ж поряд із російським кордоном. От хто із вас бував біля російського кордону не в Україні? А от Бранево Braniewo розташоване від кордону із Калінінградською областю менше ніж за 10 км, і ми в ньому побували.
Бранево нині входить у Вармінсько-Мазурського воєводства, а колись, містечко було першою столицею теократичної автономного утворення-держави Вармія, і називалося Браунсберг – місто Бруно (такий переклад Braunsberg). З такою назвою Бранево дотягло до Другої світової війни, і вже після неї отримало нинішню назву.
Всю історію, від початку 13 століття, Бранево змінювало власників: тевтонці, прусси, поляки, шведи, але весь час воно підпорядковувалося єпископам Вармії – тут була їхня резиденція та замок. Тут же розміщувалася і капітула, але вже у 1278 році столицю перенесли до Фромборка, а у 1350-вона переїхала до Лідзбарка. Від замку наш час збереглися залишки мурів та кілька башт, головний скарб Бранєво – велика базиліка із дзвіницею у 63 метри заввишки.
Храм святої Катерини почали будувати у 1341 році. Зводили довго – понад сорок років, а у 1420-1425 роках збудували дзвіницю.
В середині 19 століття храм святої Катерини перебудували у неоготичному стилі – навіть складно уявити, як він тоді виглядав. У 1945 році дзвіницю підірвали німецькі солдати – при 63-метровій висоті вона могла служити прекрасною баштою для снайпера. При руйнуванні дзвіниці було сильно пошкоджено і храм – впали дві стіни й дах. Відбудова почалася у 1979 році й тривала до 1986 року. А у 2001 році Папа Римський надав костьолу статус малої базиліки – найвищий у католицькій церкві.
Текст та фото Романа Маленкова.
