Перемишль Przemyśl. Під час перших відвідин, ми запланували на це місто, зважаючи на звіти у інтернеті, дві години. Це була катастрофічна помилка – ми зрозуміли, що повноцінний огляд Перемишля і його фортифікацій, потребує кількох днів. Тому пізніше, може за півроку, ми повернулися сюди – приїхали потягом Інтерсіті із Києва – він тільки-но почав курсувати по цьому маршруту.
Першим ділом ми вирішили оглянути доти лінії Молотова – їх тут багато натулили після 39-го – та ближні форти фортеці Перемишль, збудовані на зламі минулих століть.
Доти виявилися не цікавішими ніж у нас під Києвом – абсолютно типові, переважно двоярусні, на три-чотири кулеметні амбразури. Деякі з них врізані у земляні форти старішої оборонної лінії. Багато їх у місті, на березі річки Сян.
Річка Сян є великою правою притокою Вісли. Її довжина 444 кілометри і починається вона у Львівській області, біля Ужоцького перевалу. Щоправда її зовсім небагато на український землі, а трохи більший шмат тече по кордону. Раніше Сяну у нас було більше, і Україна починалася саме тут. Але не будемо згадувати і сумувати.
Перемишль оточує ряд фортів, споруджених із землі та бетону – це фортеця Перемишль, яка на початку 20 століття входила у трійку найбільших фортець Європи. То вже був період, коли фортеці виглядали зовсім не так, як ми їх звикли бачити у фільмах. Ера високих стін та башт давно минула – в нових фортецях всюди панувала земля. Форти будувалися із каменю або цегли, а на початку 20 століття із бетону, і зверху засипалися землею. Земля була надійнішим захистом ніж цегла, під час обстрілів із крупнокаліберних гармат. Форти будувалися відносно недалеко, один від одного для можливості ефективнішого обстрілу нападників.
Фортецю Перемишль будували із 1850 по 1875 роки, а потім добудовували вже із появою бетону, у 1900-і роки. Будівництво фортеці суттєво вплинуло на розвиток Перемишля – сюди приїхало багато будівельників, в тому числі й висококваліфікованих, інженерів, адміністраторів. У 1860 році у Перемишлі жило всього 10 тисяч людей, а от у 1910-му тут вже мешкало 56 тисяч, з яких 25 тисяч були римо-католики (переважно поляки), 12,3 тисяч – греко-католики (українці) та 16 тисяч – євреї.
На початку Першої світової війни фортеця у фортеці зібралося 128 тисяч осіб – це були солдати та робітники, які готували форти до оборони. На фортах встановили близько тисячі гармат та незліченну кількість кулеметів… Перша облога почалася 23 вересня 1914 року і тривала 21 день. Величезна російська армія взяла фортецю у кільце. Нещадні обстріли і декілька штурмів не принесли результату. Зважаючи на величезні втрати, російське військо, в якому служили десятки тисяч українців, відступили. І на іншому боці, у австрійському війську, теж служили тисячі українців…
ДОТи лінії Молотова вздовж Сяну
Перемиський замок
Загалом перевага у війні у 1914-1915 роках була на російському боці. Австрійські війська відступали по всьому фронту, тому третього листопада 1914 року староста Перемишля віддав наказ примусово евакуювати мешканців міста, не причетних до війська й оборони фортеці. 9 листопада до фортів знову підступили російські війська – почалася друга облога Перемишля, яка тривала 122 дні. 22 березня 1915 року, зморений голодом та хворобами гарнізон фортеці, який налічував аж 119 тисяч осіб, капітулював перед російськими військами й здався в полон.
Була ще й третя облога, в якій сторони помінялися місцями – у фортеці сиділа російська армія, а штурмували її австріяки. 3 червня 1915 року російський гарнізон покинув Перемишль і відступив. Пробули росіяни у фортеці менше трьох місяців.
У 1939 році Перемишль з усім Закерзонням, був окупований радянськими військами й увійшов до складу Дрогобицької області. Але щоб бути точним, варто зазначити, що кордон між СРСР і Німеччиною пройшов по Сяну, і половина міста – його новіша ділянка, розташована на північному боці ріки, відійшла до німців. Радянські будівельники відразу почали укріпляти свій берег, перетворюючи його на бетонну стіну й зводячи численні бетонні довготривалі вогневі точки – ДОТи. В місті розмістили великі військові підрозділи: прикордонний загін, частини стрілецької дивізії та полк НКВС – з німцями ділити одне місто – це не жарти. І не даремно готувались, адже саме Перемишль першим отримав удар від Третього рейху 22 червня 1941 року. Раптовість зробила свою справу – німці швидко форсували Сян на понтонах та гумових човнах, і за кілька годин захопили майже все місто. Але червоноармійці оговтались і нанесли контрудар – за кілька годин німці були вибиті із східної частини Перемишля й відкинуті за Сян… Перемишль радянські війська обороняли п’ять днів. 27 червня залишили місто, але оборона була зовсім не безнадійною, з контрнаступами – гарнізон Перемишля виявився найкраще готовим до війни.
Від Перемишля до українського кордону десять кілометрів. Це головний торговий центр Польщі для українських «човників», які щодня наводнюють великі гуртівні, склади і супермаркети, масово набудовані тут спеціально для них. Що вони там купують і продають – зрозуміти важко, але черга на пункті перетину кордону Шегині – Медика не скінчується ніколи. Туристів у тій черзі зовсім небагато – наші туристи не жалують Перемишль, хоч для них зробили зручний потяг, який вирушає зранку із Києва, а в обід вже тут. Але більшість туристів відразу пересідають на потяг до Кракова чи Варшави, ігноруючи стародавнє місто над Сяном. Даремно. В Перемишлі, крім півсотні фортів – не дуже колоритних, якщо чесно, є купа справжніх архітектурних цікавинок – десятки храмів, вулиці із багатоповерховими кам’яницями, замок на горі, обладнані підземелля. Ми почали огляд міських пам’яток із палацу Любомирських, який розташований не в центрі, а в Баконьчицях – одному із передмість, за кілька кілометрів від центру. Доволі цікава будівля, яку зовсім недавно реставрували. Ну а далі ми рухалися у центр зі сходу, оглядаючи стару забудову – переважно будинки кінця 19 століття та міжвоєнного періоду, дійшли до середмістя й вийшли на площу Незалежності. Тут стоїть годинникова вежа – перший чіткий слід українського минулого Перемишля. Її звели у 1776-1777 роках, за кошти греко-католицького єпископа Атанасія Шептицького. Це мала бути дзвіниця майбутнього греко-католицького кафедрального собору, але на собор коштів не вистачило – дзвіниця залишилась самотньою і згодом перетворилася на годинникову вежу. Нині в ній Музей дзвонів та люльок, і чудовий оглядовий майданчик.
Метрів за 500 на південний захід від вежі є ще кращий оглядовий майданчик – башти Перемиського замку. Їх залишилось лише дві, тому замок не схожий на ідеальну середньовічну твердиню, але музей там чудовий, як і корпуси, які збереглися, брама та підземелля. Вчені не можуть точно встановити дату побудови перших замкових укріплень, адже вони неодноразово руйнувалися і перебудовувались. Це може бути десяте століття, а може і чотирнадцяте. Поляки більш вірогідним називають останнє – мовляв замок звів Казимир Великий, як і більшість тутешніх замків. Але ніхто не заперечує, що ще у одинадцятому столітті, руський князь Володар Ростиславович, вимурував на замковищі православну церкву Івана Хрестителя. Її розібрали у 1460-му році. Згідно із переказами, каміння із церкви використали для будівництва римо-католицького фарного костьолу. Попередньо камені возили до Сяну, де їх відмивали «від гріхів схизматиків», а вже потім клали у стіну нового храму.
У 1616 році перемиський староста Мартин Красицький, власник Красичина, замовив архітектору Галеаццо Аппіані, перебудувати замок у стилі ренесансу, що і було зроблено. Але не до кінця – смерть старости перервала будівництво. Замок тривалий час був у занепаді, напівруїні, аж доки його не добудував останній польський король Станіслав Август Понятовський наприкінці 18 століття. Нинішній вигляд замку – справа його рук.
Латинська катедра
Греко-католицька катедра
Перша письмова згадка про Перемишль датується 981 роком, але місто заснували раніше. Науковці припускають, що воно було значним центром дулібів та білих хорватів, які мешкали на цій території до 10 століття. Пізніше місто було центром Перемиської землі та одним із головних центрів території, яку поляки пізніше почали називати Червоною Руссю.
У 1084 році князь Ростислав Володимирович створив Перемиське князівство. Щоправда, воно проіснувало недовго – до 1141 року, коли князь Володимир Володарович, об’єднав усі уділи в єдине Галицьке князівство.
Із початку 13 століття Перемишль був центром православної єпархії, яка підпорядковувалася Київській митрополії. Це була одна із перших єпископських кафедр Галичини, і проіснувала вона, напевне, найдовше, адже більшість Галицьких та Волинських єпархій відразу після Берестейської унії 1596 року, перейшли в греко-католицтво, а єпархія Перемишля трималася аж до 1691 року, і це при тому, що вона була найбільш західною, і зазнавала найбільших утисків із боку польської влади, починаючи від короля Ягайла.
Після того, як кафедральний храм Івана Хрестителя поляки розібрали (1460 р.), православні мешканці Перемишля, у межах міських мурів, збудували дерев’яний собор. Під час страшної міської пожежі 1535 року, він згорів. Того ж року почали будівництво мурованого храму, яке закінчили за п’ять років. У 1693 році собор Івана Хрестителя став головним храмом Перемиської греко-католицької єпархії.
Палац Любомирських в Бакончицях
Чи то греко-католики Перемишля не мали достатньо коштів, на утримання великого собору, чи може якісь інші були причини, але в середині 18 століття храм був у аварійному стані і тодішній перемиський єпископ – представник легендарного роду Шептицьких, Атанасій, виділив кошти на будівництво нового собору, але їх вистачило лише на дзвіницю, в якій нині Музей дзвонів і файок. Старий собор у 1779 році, через аварійність, закрили, а ще через рік розібрали.
У 1784 році греко-католикам Перемишля імператор Йосип ІІ передав колишній монастир ордену кармелітів. Головний монастирський храм освятили на честь Івана Хрестителя – це уже вчетверте, і до 1946 року він виконував функції кафедрального собору. Ну а потім греко-католиків вигнали із рідного міста, депортували, тому і необхідність у їхній катедрі відпала. Храм, зведений у 1630 році за кресленнями італійця Галеаццо Аппіані, передали римо-католикам.
У 70-ті роки минулого століття у Перемишль почали повертатись українці греко-католики. Вони проводили служби у пристосованих приміщеннях і з часом, все інтенсивніше, просили Папу Римського про власний собор. І випросли – у 1991 році Іоан-Павло ІІ передав греко-католикам Перемишля колишній єзуїтський костьол, розташований у самому центрі міста. Цей великий храм збудували у 1626 році у стилі раннього бароко. В австрійський період його закрили (у 1820 р.) і він слугував військовим складом. Нині він у прекрасному стані, але не він головний храм міста, яке із 14 століття поляки вважають своїм – тут головна римо-католицька катедра.
У Перемишлі є український культурний центр – Український Дім, та українська школа – одна із чотирьох у Польщі. Тут часто бувають українські музиканти та діячі культури, художники, скульптори. Перемишль виглядає досить привітним для українців. Тут ще багацько пам’яток – про всі розповідати не буду. Поїдьте й побачите. Дуже рекомендую спуститись у крипти латинської катедри та міські підземілля, піднятись на вежі замку, з’їсти запіканку на площі Ринок, та потерти носа бронзовому Швейку. Ну а кому запіканки мало – знайдіть бар «Рубін» – там національні страви – журек, флячки, бігос.
Текст та фото Романа Маленкова.
