Під час експедиції на Миколаївщину, яка відбулася за підтримки Lexus ми відвідали село Прибужжя. В центрі села, біля церкви, побудованої наприкінці 19 століття, стоять руїни палацу місцевих поміщиків Мартиновських. Руїни страшні – всередині все розгромлено і розвалено. Палац потребує негайного порятунку.
Місцеві мешканці розповіли нам, що у палаці в 90-ті роки була “бадега” – розливайка. Це викликало суперечки у коментарях – ентузіасти, які досліджують історію села, довели нам, що бадеги у палаці ніколи не було, а вона була поряд із палацом. Це важливо, дуже важливо… Чи може ні? Може, поглянувши на красеня, який ось-ось впаде, вже не важливо, чи була в ньому бадега. А поряд, ще страшніші руїни, господарських будівель та льохів, старанно розгромлених і пограбованих, мабуть, своїми ж селянами, яким зовсім немає діла, чи називалося колись село Ак-Мечеть, чи Акмечетка, адже чи з тією, чи з іншою назвою, це була власність Османської імперії, і не “козаки вигнали звідси турків”, а Російська імперія окупувала турецькі землі…
Ми маємо певні ідеї, щодо порятунку української спадщини, але не можемо зараз розповісти детальніше, та розкрити карти. І не хочемо суперечок, з приводу “стояла, не стояла бадега”, бо доки будуть суперечки, від палаців нічого не залишиться.
Текст та фото Романа Маленкова.
Палац Мартиновських
Залишки господарських будівель маєтку Мартиновських.
Далі деякі коментарі з нашої сторінки на ФБ.
“В 1991році був ЗАКС ,ми з чоловіком там розписались,було дуже гарно,чисто,ніяких Бадег не було.”
“Коли я ще вчилася в школі, маєток був у більш-менш пристойному вигляді, в господарських спорудах були шкільні майстерні, був гарний парк. І про історію села розказували, і про Акмечеть ми чули, але ж до всього було ставлення, як до непотребу. Бо радянська влада прогнала поміщиків, а вони гнобили народ. В церкві тоді був шкільний склад, там зберігалися старі парти і усякий хлам. Коли нас вперше привели туди, щоб виносити старі парти, я була вражена розписом, який зберігся. На території садиби був склад металолому, туди звозила вся школа, змагання були, хто більше назбирає. Наскільки я пам’ятаю, в самому маєтку ще й гуртки працювали. А потім все полетіло шкереберть. Але найбільше вразило те, що самі жителі так байдуже ставляться до своєї історії. Для того, щоб знати своє, не треба багато грошей, досить бажання.”
“В цьому дивовижному маєтку був дитячий будинок, в якому провів дитячі роки мій батько. Потім була школа, в якій ми з братом навчалися, а в наступних роках – прекрасний будинок дитячої творчості. Мої діти відвідували хореографічний гурток, а сестра навчала діточок художньої майстерності. Багато було творчих гуртків. Життя в цьому будинку проходило цікаво. Поки не прийшли роки розрухи. Коли почалося знищення культури. Можновладців приміщенні зробили склад під зерно. А будова під кафе і дискотеки знаходиться поряд, в колишньому приміщенні спортзалу. Цей заклад процвітає, він потрібніший… На сьогоднішній день, майже всі , хто розрушував і грабував цю пам’ятку культури, живі, але з мертвою совістю.”
“Уявіть собі, ще у далеких 1991-1994 роках це були повністю відреставровані кімнати, там була така краса, від якої у дівчаток які навчалися у музичній школі (у цьому маєтку була музична школа і будинок дитячої творчості!!!), дух перехоплювало…. А потім під самим носом селищної ради над історією познущалися. Це сором і ганьба!”
Церква Івана Богослова
1798 року коштом генерала-майора Василя Васильовича Каховського збудовано кам’яна церква. 1888 року вдова генерал-лейтенанта Ганна Львівна Червінська побудувала нову — кам’яну однопрестольну церкву.
А ще у Прибужжі є старовинний цвинтар. Ось тут про нього
