Наприкінці 90-х були ми у закарпатському містечку Солотвино, де більшість населення розмовляє румунською мовою.
– Тут санаторій, солоні озера, Тиса, а отам за Тисою, – казав екскурсовод, – Румунія.
Де вона, та Румунія? Від озер було видно лише верби, на румунському боці. Так я вперше побачив Румунію.
– А отам, за вербами, румунське місто Сігету Мармацієй, або просто Сигіт Мармороський, українською.
Пам’ятник Тарасу Шевченку та ліцей його імені
Мені тоді здалося, що це має бути таке дрібне місто, яке навіть за вербами не видно. Ну і звичайно, населене одними циганами, бо мій батько, як їздив у Румунію продавати всякий мотлох – на початку 90-х всі туди їздили – казав, що в Румунії самі цигани. А чому ж у нас в Солотвино, Нижній Апші, Білій Церкві, багатющих селах, де кожен будинок, як палац і населення – етнічні румуни, зовсім не цигани живуть? Так я тоді думав. Міст через Тису тоді був лише пішохідний – автомобільний відкрив президент Ющенко у нульових роках 21 століття. От по ньому ми і перетнули Тису у 2017 році, коли вперше відвідували таємничу Мармарощину.
Ночували у Рахові, виїхали раненько і на КП у Солотвино були першими. Але все рівно годину довелося простояти – в українських прикордонників була перезмінка. Годину. Якось у тих самих румунів, та й у поляків, словаків, мадяр, перезмінки відбуваються непомітно, а українці завжди чергу вистроять – мовляв це все дуже серйозно – перезмінка.
Міст через Тису у Солотвино металевий, вкритий деревом. Він розрахований виключно на легковий транспорт, тому автобусам сюди зась. Але наш дев’ятимісний бус, вважається легковиком, тому нас пропустили без зайвих запитань. Хоча запитання були – одне у наших, і те саме у румунських прикордонників – сигарети маєте?
Міст вже вдруге ремонтувався після відкриття, причому із румунського боку дерев’яний настил був вже новенький, а з нашого старенькі скрипучі дошки вгиналися під вагою нашого Форда Транзита. Але нас запевнили, що там знизу метал, і провалитись з подальшим падінням у Тису, нам не загрожує. Ну а потім був Сигіт Мармароський – найбільш українське місто Румунії.
Сигіт виявився не таким вже й маленьким. Населення тут майже 40 тисяч, з яких 1200 осіб офіційно визнали себе українцями, скільки ще таких, що мають українське походження – достеменно невідомо, але вони точно є. В Сигіті стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку, а ще ліцей імені Тараса Шевченка – єдиний український ліцей Румунії. В ліцеї навчаються не лише українці із міста, а й багато дітей із великих гірських сіл, часто на 95% населених українцями. Причому – і пам’ятник і ліцей в самому центрі міста. А центр тут доволі симпатичний, я б його порівняв із старувками Ужгорода, Мукачева і Берегова. В Сигіті Мармароському багато старовинної житлової й адміністративної забудови і немало храмів.
Найстаріша будівля міста – протестантська церква. 14-15 ст.
Перша офіційна згадка про Сигіт відноситься до 1326 року. Це було місто Угорського королівства, яке у 1394 році стало центром Мармароського комітату – адміністративно-територіальної одиниці королівства. Мармарощина, яка румунською і німецькою мовою називалася Марамуреш, відноситься до українських етнічних земель. Про це ми вже говорили. В околицях Сигіту більшість сіл розмовляло українською (руською) мовою, і саме українці зводили у навколишніх селах перші дерев’яні храми – основу мармароської готики, нинішнього об’єкту Світової спадщини ЮНЕСКО. В самому ж Сигіті більшість населення складали угорці та німці. На жаль, із тих давніх часів пам’яток майже не збереглося, крім церкви реформаторів, згадка про яку є старішою, ніж згадка про місто, і датується 1308 роком. Щоправда, такою старою є лише частина однієї із веж храму, висотою 15 метрів. Це могла бути сторожова башта, яка з’явилася до появи міста. Решта храму зводилася вже у 15 столітті, у готичному стилі. Всередину нам потрапити не вдалося – місцеві мешканці нам сказали, що її відкривають, лише коли приїздять німецькі туристи.
Римо-католицький угорський костьол
Наступним за віком об’єктом є будівля колишньої префектури, яку звели наприкінці 17 століття. Зараз у ній ресторан «Curtea Veche».
У 1730 році було зведено монастир піарів, ну а решта пам’яток датуються вже 19 та початком 20 століття.
Сигіт має чітку структуру забудови історичного центру, сформовану за принципами саксонського (угорського) права, без правильної прямокутної площі ринок, але із центральною вулицею, яка значно розширюється і формує головну площу у формі риби. Такий тип забудови ми бачили у Пряшівському краї, у Словаччині. І майже всі архітектурні пам’ятки міста прив’язані до цієї вулиці, й тих, що примикають до неї. Навіть історична в’язниця, яку Чаушеско зробив місцем катувань і розстрілів румунських дисидентів, і яка нині є музеєм, і чи не головним туристичним об’єктом міста, розташована теж майже у центрі. За межами старувки лише скансен із сільською архітектурою Мармарощини, в тому числі і українською. Але у скансені я, на жаль, не був, тому нічого про нього не розповім.
Православний собор
Гуцульська республіка
Розповідаючи про Сигіт, не можу не згадати про Гуцульську республіку, яка існувала на Закарпатті у 1918-1919 роках. Після перемоги українського повстання у Львові, у листопаді 1918 року, в містах та селах Закарпаття відбулися багатолюдні мітинги, на яких населення висловилося за приєднання до Західноукраїнської народної республіки. 21 січня 1919 року у Хусті зібрали Всекарпатський конгрес, на якому прийняли офіційне рішення приєднатись до української держави. В цей же час на Рахівщині, за підтримки вояків Народної оборони було створено Гуцульську республіку.
Після закінчення Світової війни у села Рахівщини повернулася велика кількість солдатів австро-угорської армії – українців. Щоб не допустити грабунків із боку відступаючих австріяків та мадяр, із українських вояків, було створено міліцію, яку назвали «Народною обороною». Головна задача цієї організації була у контролі за австро-угорськими вояками, які поверталися з України через Яблунецький перевал і проходили дорогою на Рахів. На їхньому шляху стояло багате містечко Ясіня. Саме там створили загін у 250 оборонців. Саме цей загін став основою для створення Гуцульської республіки, центром якої стали Ясіня. Очолив загін освічений офіцер Степан Клочурак.
8 листопада 1918 року мешканці Ясінів проголосували за возз’єднання Закарпаття із Україною й проголосили створення Гуцульської Народної Ради. Сигіт в той час був одним із головних центрів Закарпаття. 18 грудня в місті скликали угорський конгрес, метою якого було включення Мармарощини у склад Угорщини. Серед українців Сигіту це бажання викликало значний протест. Підтримати їх із Ясінів залізницею, на двох потягах, прибув значний загін гуцулів. 13 січня 1919 року в Сигіті почалося антиугорське повстання, в результаті якого місто вступило у склад Гуцульської республіки, а угорські війська були звідси вигнані.
Палац культури
Історична в’язниця
Ратуша та греко-католицька церква
Якщо ви поглянете на сучасні історичні карти Гуцульської республіки, то побачите, що єдиним містом із нинішніх румунських, на цій карті є Сигіт-Мармороський. Значну частину мешканців Сигіту тоді становили українці. Було створено плацдарм для звільнення від угорців всієї Марморощини. І воно почалося. У самому Сигіті вивісили синьо-жовті прапори, а у багатьох селах відбувалися урочисті зустрічі гуцульського (українського) війська. Але… іншої думки були румуни. Їхні вояки, теж вихідці із австрійського війська, у місті Бая-Маре створили дивізію, яка 17 січня напала на Сигіт. В результаті українські війська відступили, а Сигіт Мармороський став румунським.
Текст і фото Романа Маленкова
