Волинське село Сокіл виявилося для мене справжнім відкриттям. Про його існування та пам’ятки в ньому я знав давно – на сайті «Замки та храми України» читав, але все рівно не розумів, наскільки це цікавий населений пункт. Мурована оборонна церква 15-16 століття, дерев’яна церква 1853 року, костьол 1907 року, мурований млин та вали замку-фортеці домонгольського періоду, а навколо казкова поліська природа й ріка Стир, із широкою заплавою та старичними озерами. От лише дорога сюди від Рожища – колишнього райцентру, страшна, тому Сокіл ніколи не бачив туристів, як і вони його.
Нині у Соколі живе менше восьми сотень осіб, а от сто років тому мешканців тут було вдвічі більше, і Сокіл був містечком, на яке поширювалися правила польської міської забудови, в якому діяли не лише храми та школи, а й значна бібліотека. Все змінила Друга світова війна та радянська епоха…
Костьол
Вважається, що поселення із назвою Сокуль на березі Стрия було засноване в 11 чи в 12 століттях – точно не відомо, але відомо, що в часи навали Батия воно вже існувало, і саме тоді, над Стиром, з’явився земляний замок із дерев’яним плотом. Він був прямокутний, розмірами 80 на 90 метрів. Вали, що збереглися від нього, нині мають висоту 5 метрів і ширину 10. Звичайно, колись вони були вищими, але добре що взагалі збереглися.
В 16-18 столітті Сокіл населяли ремісники – бондарі, гончарі, кушніри, ковалі, а у 19 столітті тут вже була єврейська громада, відповідно розвивалася торгівля. В ті часи тут було дві церкви, костьол і синагога, два млини, кілька крамниць… Центр Сокола і нині місцеві називають містом, хоча це вже давно село.
Назва поселення пов’язана із соколом, якого колись тут приручили мисливці. Я от не можу відслідкувати, коли стара назва Сокуль, змінилася на Сокіл, та і не важливо це нині – назад ніхто не перейменує. У 1939 році містечко захопив СРСР, а у 1941-му сюди прийшли німці. І прийшла біда…
Успенська церква
Здавна на цих землях мешкали поряд поляки й українці. Були немало сіл, де поляки становили більшість, а от у Соколі вони були у меншості, але все рівно їх було немало, тому протягом 1902-1907 рр. вони звели собі величенький мурований костьол. Жили українці з поляками переважно у мирі, але ситуація змінилася після захоплення Польщі німцями у 1939 році. Волинь тоді дісталася совєтам, але поляки не змирилися з такою ситуацією, й після приходу німецьких окупантів на Волині з’явилися загони Армії Крайової – підпільного військового утворення, яке можна порівняти із українською УПА – і ті й інші боролися за свій народ. Не буду вдаватися у подробиці – хто почав першим, а хто відповів, але так сталося, що між українцями і поляками почалася кривава ворожнеча, яку поляки нині називають геноцидом поляків на Волині, абсолютно забуваючи про власні криваві «подвиги».
Пишуть, що багато поляків записалося у місцеву поліцію, створену німцями. Разом із загонами Армієї Крайової у 1943 році вони здійснювали каральні рейди проти українських сіл – вбивали селян, в тому числі жінок і дітей. Про це нинішні поляки абсолютно забули. Безглузда жорстокість завжди породжує аналогічну відповідь – у серпні-вересні 1943 року загони УПА знищили два села, розташованих неподалік від Сокола – Воля Островецька та Острівки. В повоєнний час радянська влада не стала відновлювати ті села – їх просто розорали тракторами і стали поля. А у Соколі тоді підпалили польський костьол, напевне якісь волоцюги, п’яниці, тітушки… Далі були дивні події, які потягли за собою спалення значної частини будинків містечка. Хто це зробив – важко зрозуміти, адже тривалий час цей злочин валили на німців, але нині кажуть, що це зробили поляки, замордувавши при цьому 19 мешканців Сокола.
Про тодішнє протистояння поляків та українців на Волині можна довго сперечатись, але все таки виграшною стороною стала Польща, яка отримала все таки незалежну країну, а Україна, із Волинню, знову пішла в ярмо колонії. Польська Армія Крайова однозначно знищила більше українських сіл, ніж УПА польських, адже вона це робила і на Лемківщині, і на Бойківщині… А у 1944-1947 роках все населення етнічних українських земель Польщі було депортовано. При цьому продовжували нищити села, але вже силами регулярної армії, як, наприклад вже у 1946 році була знищена Завадка Мохоровська.
Троїцька церква
Костьол у Соколі в повоєнний час перетворили на зерносховище. У 1990 році його передали римо-католикам, але у зв’язку з відсутністю парафіян, будівлю пізніше віддали православній церкві Київського патріархати. Офіційно тут створили Успенський монастир, але костьол, який стоїть без даху, дверей і вікон, без вівтарної частини, виглядає руїною. Про його бурхливу історію нагадує великий снаряд, який застряв у стіні, а майбутнє його ховається у тумані невідомості.
Діюча церква Сокола Троїцька. Це дерев’яний храм, зведений у 1853 році на місці старого, згорілого. Він типовий для Волині, на щастя не єпархіально-синодальний за проектом. Дзвіниця стоїть окремо. Колір, звичайно, синій – інших тут мало. Стан відмінний. Інша церква села значно древніша й цікавіша за Троїцьку – Успенська. Вона стоїть у гайку на кінці села. Надзвичайно колоритна споруда, з товстелезними стінами, з чотирьох боків підперта контрфорсами. Її будівництво припало на злам 15-16 століть. Зводився храм, як оборонний, тому має вузькі вікна і товсті стіни. До головного кам’яного об’єму в давні часи приєднувався дерев’яний притвор. Церква була триглавою. Нинішній свій вигляд вона отримала наприкінці 19 століття. У радянський період її використовували як склад, богослужіння відновили лише у 2001 році. Чомусь в мережі інтернет часто датою побудови зазначено 1816 рік. Це точно неправда, адже навіть за архітектурою храм є значно старішим.
Ще однією пам’яткою села є паровий (в минулому) млин, який звели у польський міжвоєнний період. Він і нині діючий, щоправда агрегати давно працюють від електроенергії.
Отаке воно, старовинне містечко-село Сокіл-Сокуль. Про нього багато ще можна розповісти. Але краще поїхати подивитись. Хоча дорога – жесть.
Тест та фото Романа Маленкова.
Млин
