Селище Суворове, розташоване на північному краєчку озера Катлабуг, за 35 км від Ізмаїла, із лютого 1941 року, і аж до 1959 року, було центром району. Ото вже совок з глузду їхав – фактично село, зробили центром району, а Ізмаїл – області, яка існувала до 1954 року. А до 1941-го Суворове називалося Шикирликитай – цукровий берег, турецькою.
Офіційно вважається, що Шикирликитай було засноване болгарськими колоністами у 1815 році, на місці татарської кочової стоянки – звідти і тюркська назва. Болгари і нині, коли у селищі мешкає 4,5 тисячі осіб, складають абсолютну більшість у Суворовому. За свою історію поселення побувало у складі багатьох країн: Росія (1815-1856 рр.), Молдова (1856-1878 рр.), Росія (1878-1917 рр.), Румунія (1918-1940 рр.).
Головною пам’яткою Суворового є церква Костянтина та Єлени, збудована у 1888 році. Це типовий для півдня храм, побудований у «неоруському» стилі за єпархіальним (синодальним) проектом – храм-куб, із невеликою банькою, дзвіниця, а-ля кремлівська, і декор із кокошників. Ще у Суворовому є будівлі румунського періоду, але точно їх ідентифікувати я не зміг.
Текст та фото Романа Маленкова.
Селищна управа румунських часів, зведена у стилі необринковяну.
