Апостол Юда приніс у Вірменію наконечник спису, яким понизали Ісуса. Пізніше, цей спис тривалий час зберігався у монастирі, який заснував Григорій Просвітитель у 4 столітті, в печері, з якої витікало священне джерело. Завдяки спису монастир отримав назву Гегард (монастир, вірменською мовою). Нині цей спис зберігається у музеї міста Вагаршапат. Цікаво, що також наконечники списа, яким Лонгин пронизав Ісуса є ще у Парижі та Відні, а колись були ще й у Кракові та Антиохії. Який із них справжній – хтозна, напевне жоден.
Монастир Гегард (гепард – вірменською «спис», інша назва монастиря – Гегардванк) – об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО. Це унікальний комплекс, розташований у глибокій ущелині. Колись він був виключно печерним, тому називався Айріванк (вірм. Печерний монастир). Печери та печерні церкви збереглися до нашого часу, але головне місце займає все ж наземний храм – Катогике, збудований у 1215 році, після перемоги грузинського війська над сельджуками, на замовлення грузинської цариці Тамари. Церкву звели воєначальники, брати Закаре та Іване, над печерою із священним джерелом. До речі, те джерело є і нині – воно тече у із печерної каплиці ліворуч від гавіта, і це дивовижно – я не бачив жодної церкви, в якій текло б джерело.
Монастир обнесено оборонною стіною, по внутрішньому периметру якої зведено будівлі для ченців. Значна частина ченців раніше мешкала за межами стін, у печерних храмах, видовбаних у навколишніх скелях.
Справжній розквіт монастиря почався у середині 13 століття, після купівлі монастирських земель вірменським князем Прошем Гарбакіаном – васалом грузинів та засновником роду Прошянів. Монастир став родинною усипальнею Прошянів, та і самого князя Проша – його могила у камері біля гавіту.
В часи Прошянів у монастирі було сім церков та сорок вівтарів. Обитель була найбагатшою у Вірменії, але пізніше почала занепадати. Все менше ставало монахів, які жили тут лише влітку, а на зиму перебиралися до Ечміадзіну (Вагаршапату). Дійшло до того, що частина монастирських будівель розвалилася, а головна церква стала притулком для розбійників і кочівників. Відновлення почалося після загарбання Вірменії Росією. Нині монастир прекрасно відреставрований, діючий, хоча монахів тут небагато. Є одним із основних місць паломництва у Вірменії, та одним із головних туристичних центрів країни. Від Єревану до нього 40 км.
Текст Романа Маленкова, фото Романа Маленкова та Ганни Недєліної.
На останніх двох світлинах Арарат із оглядового майданчика, розташованого недалеко від Гегарду.
