Зважаючи на кількість монастирів по відношенню до площі країни, Вірменію можна вважати найбільш монастирською країною світу. Найбільший монастир цієї країни, і найбільш шанований – Ечміадзин, розташований у місті Вагаршапат, за 20 кілометрів від Єревану. Вірмени вважають, що ти не побував у Вірменії, якщо не відвідав Ечміадзин. Це найсвятіше для справжнього вірменина, монастир, який є оплотом віри, який з’явився із появою у країні християнства і є резиденцією вірменського патріарха – католикоса усіх вірмен.
У Єревані дуже мало пам’яток – 90% їх знесли в радянські часи, Вагаршапат значно цікавіший від столиці, пам’яток тут вдосталь, і розташований він всього за двадцять кілометрів, тому офіційна столиця – Єреван, але туристична, духовна і культурна – Вагаршапат.
Ечміадзінський собор
Геворкянська семінарія та церква Святих Архангелів
Церква святої Ріпсіме
Церква святої Гаяне
З радянських часів і до 1992 року місто називалося, за назвою монастиря, Ечміадзин, що в перекладі означає – зійшов первородний. Місцеві мешканці використовують обидві назви для міста.
Колись, на початку нашої ери тут було село Вардкесаван. На початку 2 століття, цар Великої Вірменії Ваграшак І, на місці села збудував місто, яке назвав на свою честь – Вагаршапат. Це місто стало столицею країни, яка першою із усіх, прийняла християнство. Сталося це у 301 році – вірмен хрестив Григорій Просвітитель за сприянням царя Традата ІІІ. У статті про Хор Вірап ми вже писали про відношення цих двох святих між собою. Батько Григорія убив батьків і родину Трдата – майбутнього царя врятували римляни, які й виростили хлопця, а ще, вбили убивцю царської родини, і всю його родину – хлопця вивезли у Кайсері, де і виховували у християнській традиції. Григорій виріс справжнім християнином, і вирішив спокутувати гріхи батька, найнявшись на службу до Трдата.
Римляни поставили Трдата царем. Він перебрався із Риму у Вагаршапат, і повіз за собою усіх наближених, в тому числі і Григорія, про християнство якого він не знав. А потім дізнався, і наказав запхнути у глибоку яму-в’язницю. Довічно…
У 301 році у Вірменію прийшли 37 дівчат-християнок, із монастиря святого Павла в Каппадокії. Якось Трдат побачив красуню-християнку Ріпсіме, і захотів її. Але вона відмовила царю, і той здурів, і наказав вбити Ріпсіме, а разом її 37 подруг та настоятельку Гаяне, камінням. Хоча існує значно ширший переказ: мовляв Ріпсіме хотів взяти за дружину сам римський імператор Діоклетіан, і тому вона, разом із наставницею та 35 дівами, втекла у Вірменію. Імператор надіслав листа Трдату, із наказом повернути Ріпсіме, а той, побачивши красуню, сам закохався… Усіх їх було вбито, причому, за однією версією, каміннім, за іншою – їх порубали мечами, а Гаяне – наставницю, страшно катували, ну а Трдат, після цього, збожеволів. Якимось чином він довідався, що його душевну хворобу може вилікувати Григорій, якого він 13 років тому кинув помирати у яму-в’язницю. Виявилося, що Григорій живий, і він дійсно зцілив царя, і навернув його у християнство. Трдат хрестив усіх вірмен, а Григорій став першим католикосом усіх вірмен, а Вірменія – першою країною у світі, яка прийняла християнство.
Церква святої Ріпсіме
У 301 році був заснований Першопрестольний кафедральний собор Ечміадзин, який існує і нині. Це головна святиня Вагаршапату, і, можливо, головна святиня усієї Вірменії та вірмен. Його спочатку, за часів Григорія і Традата, збудували із дерева, у формі базиліки. У 5 столітті храму надали хрестоподібну форму, а в 7-му – його відбудували у камені. Суттєва перебудова собору відбулася у 17 столітті – тоді він отримав сучасний купол та триярусну дзвіницю. А ще через сто років було зведено ротонди, із трьох боків собору. Ззовні храм прикрашено казковим кам’яним різьбленням та барельєфами. Розписи його інтер’єрів шедевральні, одні із кращих у Вірменії, але під час моїх відвідин Вагаршапату (у 2021 р.) собор було зачинено на ремонт, і я не зміг роздивитись розписи храму, та святі реліквії, які зберігаються у ньому. Гарна причина повернутись у Вірменію після закінчення ремонту. Але мені вдалося подивитися інші храми та архітектурні пам’ятки Вагаршапату.
Один із найвідоміших і найцікавіших храмів Ваграшапату – церква святої Ріпсіме, збудована у 618 році. Цей храм послужив зразком для багатьох пізніших вірменських храмів, в тому числі в Україні – у Ялті, наприклад. Під вівтарною частиною, у склепі, похована свята Ріпсіме, страчена за наказом Трдата саме на цьому місці. Недалеко звідси стратили її подругу Шогакат. На місці страти у 4 столітті поставили каплицю. У 1694 році замість каплиці збудували церкву святої Шокагат. Прекрасний храм, який зовсім не має зовнішнього декору, та із внутрішнім там не дуже, але колорит зашкалює. Купол тут подвійний, і його звели без проміжних опор. В храм ведуть єдині двері, із західного боку, перед якими збудовано гавіт із дзвіницею. В крипті, біля вівтаря, саркофаг із тілом Шокагат.
Церква святої Шокагат
Церква святої Гаяне
Церква Богородиці
Біля кафедрального собору велика кількість різноманітних будівель, пов’язаних із церковно-столичним статусом Вагаршапату. Це власне резиденція Патріарха – Католикоса усіх вірмен. Вона стоїть на захід від соору, фактично на подвір’ї Ечміадзінського монастиря. А на схід від собору розташовані: християнський освітній центр та Геворкянська семінарія – будівля із широким куполом над центральною частиною. Семінарію збудували наприкінці 19 століття. В дворі семінарії широка кругла башта – це храм Святих Архангелів, зведений вже у 21столітті (його заклали у 2007 році). З іншого боку від семінарії Вівтар під відкритим небом та велика площа. За площею красива сучасна будівля – бібліотека рукописів Ваче і Тамар Манукян.
Ще одним храмом, який обов’язково потрібно відвідати у Вагаршапаті, є, розташована за 400 метрів на південь від Ечміадзінського собору, церква святої Гаяне. Згідно із легендою, на місці храму цар Трдат стратив Гаяне. Це було страшне катування – їй просвердлили ноги й підвісили головою донизу, потім, із живої, здерли шкіру, розрізали шию і витягли язик, розрізали живіт, і аж потім відрубали голову… Бррр, який жах…
Храм, на місці страти Гаяне, збудували у 630 році, за наказом католикоса Езра. Поряд із вівтарною частиною, у крипті, лежать мощі святої. Навколо храму цілий комплекс, із каплицями, цвинтарем, господарськими будівлями, будинком священика, брамою. Храм святої Гаяне – об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО.
За 200 метрів на північ від кафедрального собору Ечміадзину розташований ще один цікавий храм – церква Богородиці. На перший погляд це простенька однонавова базиліка без купола, але вона дуже колоритна всередині, має при вході гарну дзвіницю, зведену із різнобарвного туфу, а в стіни храму вмуровано чимало старовинних хачкарів. Тривалий час цей храм був центром Армавірської єпархії вірменської церкви.
У Вагаршапаті немало музеїв і артгалерей. Тут є гарні ресторації із стравами національної кухні. А ще, на східній околиці міста розташований Звартноц – руїни унікального храму, які також внесені у Список Світової спадщини ЮНЕСКО.
Звартноц – величезний собор Небесних Ангелів був зведений у 641-662 рр. католикосом Нерсесом ІІІ Будівельником. На церемонії освячення був присутній візантійський імператор Констант ІІ, який мав намір збудувати і собі такий храм.
Собор мав вигляд триярусної купольної ротонди з діаметром нижнього ярусу 36 метрів. У нижнє коло був вписаний хрест, крила якого півколами виходили за межі нижнього ярусу, а східне крило було абсидою храму.
Звартносц
Храм був надзвичайно декорований колонами, напівколонами і барельєфами, але мав слабкі вузли, тому у 10 столітті, після землетрусу, він завалився. Науковці стверджують, що за своє існування він став еталоном і зразком для багатьох вірменських храмів, але відбудовувати його ніхто не став. Із часом про Звартноц забули. Лише у 1901-1907 рр. храм відкопали й почали досліджувати. Нині нижній ярус храму майже реконструювали, що дозволяє уявити, яким він був. Біля храму стоїть музей, який розповідає про Звартноц, його історію та зовнішній вигляд. На честь цього храму назвали основний Єреванський аеропорт.
Можна сказати, що Вагаршапат – головне туристичне місто Вірменії. Вірмени кажуть – якщо ти не був у Ечміадзіні – ти не був у Вірменії.
Текст та фото Романа Маленкова.
