Село Сваркове знаходиться у Глухівському районі Сумщини на березі річки Клевень.
Щодо походження назви села існують версії, що названо воно так або з причини боїв під час повстань Болотнікова та війни з шведами, які в народі називали “сварками”, або постійних сутичок між мешканцями двох кінців села. Як на мене, такі пояснення притягнуті за вуха, коли спочатку береться назва, а потім йдуть намагання неї пояснити. Як мінімум, винакає питання, які все ж бої спричинили виникнення назви, якщо між Болотніковим та шведами різниця більше 100 років. Скептицизму та недовіри до таких пояснень додає також те, що одного разу мені розповідали про походження назви міста Кобеляки на Полтавщині. Мов, назвали так тому, що в цій місцевості розводили багато кобил. Чому тоді КобЕляки, а не КобИляки? І що, лошат чоловічого роду чи відразу, чи при досягненні певного віку знищували? Якесь кобиляче царство амазонок. Але це все ліричний відступ, повернемось до села Сваркове.
Село було засновано шляхтичем О. Пісочинським. Дивно, але розбіжність в даті заснування відчутна, розні джерела пишуть і про 1513 рік, і про 1630 рік, але всі засновником подають О.Пісочинського. Напевно, все ж таки 1630, якщо прийняти те, що був такий шляхтич Олександр Пісочинський, який в ці роки був Новгород-Сіверським старостою, та нюмав чимало маєтків, в тому числі і на Глухівщині.
У період Гетьманщини, в 1718 році, гетьман Іван Скоропадський подарував село Сваркове племіннику своєї дружини відомому історику-мемуаристу, генеральному підскарбію військової канцелярії Якову Андрійовичу Марковичу. З тих пір і аж до 1918 року Марковичі були власниками села. Саме Яків Андрійович та його онуки Олександр Михайлович та Яків Михайлович є найвідомішими власниками Сваркове.
Яків Андрійович Маркович (1696-1779), хоч і висувався на гетьманство та не отримав його, все ж був наближеню особою не до одного гетьмана, і навіть породичався. Його першою дружиною була Олена Павлівна Полуботок, дочка гетьмана Павла Полуботка, та племінниця гетьмана Івана Самойловича.
Про батька Олександра та Якова, Михайла якихось історичних відомостей нема, лише роки життя (1752-1829), і те, що у нього було 4 синів та 5 дочок, а от два його сина після себе пам’ять залишили.
Обидва народились у селі, обидва були відомими істориками та етнографами.
Яків Маркович (1776-1804) написав “Записки о Малороссии”, в якій описував побут, фольклор, господарство українсього народу, устрій Гетьманщини, природу та історію України. Це була одна з найперших книг про історію України. Деякий час служив у колегії закордонних справ у Петербурзі. На жаль, за невідомих обставин наклав на себе руки у віці 28 років.
Олександр Маркович (1790-1865) прожив повноцінне життя, написав “Опис Малоросії” (на жаль, неопублікований), “Історичні нариси міста Глухова”, і як вважають – “Історію Русів”, вивчав народні звичаї та побут місцевих мешканців, і навіть надавав і свої описи, і свого діда, Якова Андрійовича, Миколі Гоголю.
У Марковичів зберігався великий сімейний архів, в тому числі величезний дідівський щоденник, який він вів кожного дня протягом багатьох років.
У самому центрі села стоїть мурована Миколаївська церква, яка є пам’яткою архітектури національного значення.
Будівництво церкви було розпочате у 1743 році на замовлення та кошт Марковича Якова Андрійовича, першого власника села з роду Марковичів, та завершене 1757 року (є дані й про 1747 рік). У 1813 році церкву було відремонтовано коштом тодішньої власниці села Анастасії Маркович, а у 1820-х роках до неї із західного боку прибудували притвор з двоярусною дзвіницею, що має чотири арочні отвори для дзвонів. Останній ремонт храму відьувся у 1998 році. Навколо храму, утворюючи двір, симатична цегляна огорожа, напевно, кінця 19 ст, а може й давніша.
Біля церкви збереглися надгробні мармурові плити Марковича Пармена Андрійовича, як думаємо, сина одного з братів згадуваних вище Олександра та Якова Марковичів – Андрія Марковича, а також його дружини Маркович Уляни Семенівни, уродженої Трифановської.
На північ від села Сваркове знаходиться гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення «Сварківські Джерела» – декілька фонтануючих джерел.
Текст та фото Ігоря Дорожка, Олега Години та Максима Назаренка.
