Місто з містичною, навіть якоюсь язичницькою назвою Ворожба Білопільського району Сумщини, як ті два дубки, що з відомої пісні, злилися до купки з райцентром – Білопіллям. Злилися так, що на початку 60-х років 20 ст. Білопілля, Ворожбу та ще кілька прилеглих сіл думали об’єднати в один населений пункт з загальною кількістю мешканців до 60 тисяч. Проте ця задумка так і залишилась нездійсненною.
Як і Білопілля, Ворожба будувалась на терирорії колишньої Білопільської сотні Сумського слобідського полку. І бути б їй в тіні сусіда, але наприкінці 19 ст. стався залізничний бум. Ворожба перетворюється в досить потужний залізничний вузол, через який в основному вивозять борошно. Будуються й залізничні майстерні. Поселення розростається та стає справжнім селищем залізничників. Постає потреба у будівництві вокзалу, який коштами Харківсько-Миколаївської та Курсько-Київської залізниць і було збудовано за проектом архітектора з Києва Миколи Юргенса. У 1888 році вокзал було урочисто відкрито. Будівля вокзалу є не лише архітектурною окрасою Ворожби, а й однією з найяскравіших на Сумщині і нагадує палац. Це при тому, що Юргенс в основному займався будівництвом церков (наприклад, Свято-Миколаївський собор у Радомишлі є його витвором), і лише зрідка – цивільним будівництвом.
Окрім вокзалу, у Ворожбі зберіглась ще одна принада, яку називають комплексом, хоча за призначенням три будівлі з цього комплексу зовсім різняться, та й будувались в різні часи, в другій половині XVIII – на початку ХХ століть. Це – Покровська церква, дзвіниця, і будівля волосного управління, що складають уявний трикутник. Покровська церква вважається найстарійшою пам’яткою Ворожби. Святиня мурована. Будувалась вона з 1769 по 1778 рік на місці дерев’яної попередниці 1676 року, яка згоріла у 1739 році. Цікаво, що дозвіл було надано лише на дерев’яну церкву, хоча і на мурованому фундаменті, але парафіяни разом із священиком все ж спромоглись збудувати суцільно мурований храм. І спочатку церква не була хрестоподібною, це сталось лише у 1878 році, коли прибудували два притвори. Неподалік – мурована дзвіниця, побудована священиком Мартиновським у 1918 році. З того часу “рідним” залишився лише нижній ярус, все що було вище, зруйнували у 1939 році, а відновили лише у 1990-му. Замикає трикутник одноповерхова будівля волосного правління, побудована на початку ХХ століття.
Більше про Ворожбу можна прочитати тут.
Автори: Ігор Дорожко, Олег Година та Максим Назаренко.
