Я б назвав Дермі (Dhermi) найгарнішим селом Албанії, і, можливо, найцікавішим. Воно грецьке, але повірте – і в Греції не так вже й багато таких гарних сіл. Старовинні кам’яні будинки терасами, заплутаних вузеньких вуличок, піднімаються вгору і вгору. Більшість пофарбовані у білий колір, від чого село виглядає життєрадісним та чистим. То тут то там, серед будинків стирчать дзвіниці церков – тут до трьох десятків храмів, монастирів та капличок. Зверху, над селом, видно церкву, дзвіницю та білу кам’яну огорожу старовиного цвинтаря, а ще вище піднімаються гірські вершини – деякі сягають двох тисяч метрів, наприклад гора Чика.
Здавна основним заняттям місцевих мешканців було олійництво – в околиці і нині багато оливкових гаїв, а колись було значно більше. Оливкова олія була основою процвітання Дермі, зараз на перший план вийшов туризм, але олійництво не забули – туристи із щадоволенням купують місцеву оливкову олію, яку дехто називає найкращою у світі. Ціна не висока – 4 євро за літр.
В Дермі протікає річечка – крутим схилом вона котиться кудись у море. В самому селі, на берегах цього потічка я нарахував чотири водяних млини, але ж молоти тут нічого. Коли ми дізналися про олію – зрозуміли, що то олійниці. Вздовж тих олійниць, можливо аж до самого моря, побігла екологічна стежка. А до моря тут далеченько – якщо дорогою, то кілька кілометрів, а якщо навпростець, по стежці – метрів 600, але ж униз прикольно, а от вгору, після моря підніматися непросто буде.
Біля моря тут прекрасний пляж – широчезна і довга (більше кілометра) піщана прибережна смуга. До речі, у Албанії дуже багато класних піщаних пляжів – можливо найбільше в усій Адріатиці. Пляж називається як і село Dhermi – ці землі належать сільській громаді, хоч саме село до моря не спускається. Біля пляжу курортне поселення, з новенькими готелями, ресторанами, зонами відпочинку. Звідси, на човнику, можна дістатися до цікавої печери Піратеве, над якою, сховався у горах монастир Святого Теодора (Феодора).
Село Дермі підпорядковується муніципалітету міста Хімара, який входить у область Вльора. Село дуже древнє – у візантійський період воно вже існувало, і називалося Дрімадес. Грецькою мовою це означає дуб, або діброва, і можливо, колись тут дійсно було багато дубів, а може є і нині, але ми не придивлялися.
Майже весь південь Албанії християнський, тут рідко побачиш мінарети – його здавна заселяли греки. В середньовіччі, після Візантії, Дермі підпорядковувалося Північному Епіру – була така грецька держава, яка на короткий час відновлювалася у 1912 році (тоді якраз і віддали цю територію новоствореній незалежній Албанії) та в часи Другої Світової війни. Місцеве населення із радістю зустрічало грецьку армію, яка захопила південь нинішньої Албанії, але албанці все ж відвоювали, те, що вважали своїм.
Ми навіть не знали, коли приїхали у Дермі, що село грецьке. Про це нам розповів один цікавий місцевий дядько, який трохи знав російську мову (української, на жаль, в Албанії не знає ніхто). «Ми тут греки, тому у нас церкви а не мечеті». А церкви тут класні, особливо у синтезі із навколишніми горами.
В центрі Дермі, над стрімким урвищем, є декілька колоритних ресторанчиків, в яких подають і кьофте, і кебапче, і печене ягня, і грецьку мусаку. Ціни смішні. А, про ракію забув – її тут теж дуже шанують.
Недалеко від Дермі, прямо біля траси, є декілька неймовірних оглядових майданчиків, з яких видно засніжені (принаймні взимку та навесні) гірські вершини, химерні, зубчасті схили та море. Албанія неймовірно красива.
Текст та фото Романа Маленкова
На останньому фото млини-олійниці. Водяні. Тут здавна чавили оливкову олію
