За 50 км на південний схід від Тирани лежить місто Ельбасан Elbasani. В античний період тут стояло грецьке місто Скампа. Римляни збудували тут свій військовий табір Mansio Scampa й проклали через нього свою легендарну Егнатієву дорогу. Хоча може табір вони збудували пізніше ніж дорогу – нам не дуже важливо, адже шматки дороги збереглися в Албанії і нині, а от від римського табору залишилось небагато, чи може то відкопали небагато.
Егнатієва дорога спочатку з’єднувала грецьке місто Тесалоніки (Салоніки) та албанський Діррахій (Дуррес). Від Діррахія, який лежить на Адріатичному морі було прокладено відносно короткий і спокійний морський шлях до Барі, а вже звідти до Риму. Пізніше, від Салонік, дорога продовжилась до другого Риму – Константинополя, і з’єднала дві столиці тодішнього світу.
Турецький султан Мехмед ІІ Завойовник (Фатіх), через тринадцять років після завоювання Константинополя, у 1466 році звів на Егнатієвій дорозі, на залишках римського поселення, фортецю Ельбасан (в перекладі, щось типу “завойована країна”). Вона не мала великого стратегічного значення, але мала обороняти торгові каравани від загонів Скандербега – легендарного албанського героя. Але Скандербег жодного разу навіть не підійшов до Ельбасана, а у 1468 році помер від малярії і перестав становити загрозу для Османів, тому гарнізон фортеці значно зменшили, а в межах фортечних стін дозволили селитись цивільному населенню.
На відміну від більшості османських фортець, Ельбасан збудували не на горі, а на плоскій ділянці. Мури займали досить велику площу і мали 26 башт. Більшість населення фортеці було християнським, але з часом ісламська частина збільшувалась. У 17 столітті мусульман та християн в Ельбасані було порівну. Християни займали північну частину фортеці, де і нині збереглися старовинні храми, зокрема церква Святої Марії, зведена у тому ж 17 столітті.
У 18-19 століттях Ельбасан значно переріс фортечні стіни. Це було жваве 15-тисячне місто, центр турецького саджака. В Ельбасані процвітали ремесла та торгівля, був жвавий великий базар. Із оповідок тогочасних мандрівників стає зрозуміло, що Ельбасан нагадував типове турецьке місто.
Наприкінці 19 століття Ельбасан став центром антитурецької боротьби, яка призвела до появи незалежної Албанії (1912 р.). Кажуть, ще зовсім недавно (десь так у 2010-2017 рр.) Ельбасан мав вигляд брудного, занедбаного совка. Але нині все значно змінилося – більшість пам’яток архітектури (мечеті, турецькі бані, церкви, мури та башти фортеці) було пореставровано. З’явилися етнічні ресторанчики та сувенірні крамниці. Поряд із головною брамою збудували пішохідну зону (щось типу бульвару), з’явилися нові готелі.
Ми побували в Ельбасані у лютому 2020 року, переночували у класному готелі, погуляли затишними вузенькими вуличками старого міста, відвідали маленький ресторанчик – нам усе сподобалось. Із пам’яток радимо обов’язково відвідати мечеть Фатіха та церкву Святої Марії з унікальним іконостасом, який робили 40 майстрів. Роздивіться турецькі бані, надбрамну вежу, із левами, вісім башт та високий мур. Справжнім символом міста є годинникова вежа – обов’язковий атрибут османського міського центру. Загалом Ельбасан досить цікавий. Хоч є у Албанії міста значно цікавіші.
Текст та фото Романа Маленкова.
