Можливо за ті роки, що минули з мого поки що першого і єдиного відвідування Албанії, відбулися зміни. Та в моїй пам’яті Тирана Tiranë так і залишилася столицею країни мерседесів та бункерів.
Tiranë Tirana – місто з точним роком народження – 1614. Саме у цей рік войовничий албанець на службі турків Сулейман-паша заснував місто з мечеттю та хамамом.
Засновника й похоронили поряд з мечеттю, яку зруйнували у комуністичні часи Ходжі – замість мінарета почав височіти пам’ятник невідомому вояку. Існує точка зору, що місто він назвав в честь міста Тегеран. Хоча з якої б то речі незрозуміло. Венеціанці, які тут воювали з перемінним успіхом з турками задовго до Сулейман-паші згадують якийсь населений пункт з цією назвою. Сучасна етимологія пов’язує цю назву з Tyrrheni – латинською етруски. Може й тут мешкав цей загадковий народ, сліди якого загубилися в історії. У Італії, де раніше жили етруски, – це область Тоскана. Ніби то й схоже.
Пам’ятки Тирани або що подивитися в Тирані, коли подивитися немає чого. Енвер Ходжа, який керував Албанією залізним кулаком до 1985 року, зруйнував квартали в центрі старого міста, щоб збудувати нову столицю за радянськими зразками сталінських широких проспектів, площ та масивних бетонних будівель. Важко знайти столичне місто, яке було б аж настільки нецікавим, якщо ви не фанат автомобільних корків і совка та епохи комунізму.
Отож з нього й почнемо. Особистий друг Сталіна комуніст Енвер Ходжа після другої світової навіть не задумувався, до якого світлого майбутнього через табори, тюрми й розстріли вести країну. Правильними були тільки великий і могутній СССР із Сталіним на чолі та червоний Китай. Та смерть останнього і прихід до влади Хрущова для Ходжі було повним відступом від ідеалів. Так не стало великого союзника – дипломатичні відносини були розірвані. А капіталісти ж так і хочуть загарбати таку щасливу країну.
Китайці і албанці спільно критикували імперіалістів і СРСР, але в 1972 році зіпсувався і Китай – прийняв візит Ніксона та почав щось реформувати. Так відпав останній союзник.
У 1970-х Ходжа «закрив» країну для решти світу. Жителям було заборонено мати автомобіль, дачу, слухати рок-музику, джаз, носити джинси, користуватися косметикою і тому подібним. «Броня крепка и танки наши бістри» співав Ходжа. Але ж танків немає. «Хто сказав? Розстріляти». А що є? Люди і сігурімі – місцева КГБ. Будемо будувати танки але без гусениць – бункери, бо ж ворог може напасти в будь-який момент. Так в Албанії з’явилося більше 175 тис. бункерів. Не виконали план – по одному на кожних чотири жителя – мало б бути 700 000.
45-річне панування комунізму зробило країну найбіднішою в Європі.
Кривавий диктатор помер у 1985 році. Йому ще встигли побудувати музей, за проектом його дочки. Як любить будь-який народ своїх диктаторів можна якраз і побачити на прикладі потрощеної і вонючої споруди в центрі. Ніхто не знає, що робити з пірамідою: знести шкода, а для чого пристосувати – ідей поки немає.
Бункери у столиці повикорчовували, але трохи залишили як пам’ятники.
Поряд одним з них – пам’ятник жертвам режиму Ходжі, під час правління якого до третини жителів відсиділо у в’язниці.
Для того, щоб зрозуміти Албанію, народженим у СССР можна й не відвідувати ядерний бункер Bunk’Art 2, а зараз музей. Ті ж самі артефакти страшних і кривавих часів, щоправда з доповненою віртуальною реальністю. Ні, швидше на сонце, на площу Скандербега. Більшість знакових місць у Тирані розташовані саме тут або ж навколо. Названа площа на честь албанського національного Богдана Хмельницького – вождя антиосманського повстання XVI століття.
На площі Скандербегу знаходиться, само собою, дядько на коні – пам’ятник Скандербегу, вежа з годинником ХІХ століття, такого ж віку мечеть Етхем Бей (якимсь дивом уціліла після того як в один день усі албанці були оголошені атеїстами), церква, опера і кілька інших старих будівель 1920-1930 років. На площі стоять також великі будівлі епохи комунізму. Фасад національного історичного музею прикрашає величезна мозаїка з людьми під червоним прапором, які йдуть у похід за арнауткою (між іншим саме так називали албанців турки) та палац культури.
Спробуйте знайти старі залишки стіни Юстініана або кам’яний міст османської епохи XVIII століття. Колись міст був перекинутий через річку, проте згодом річковий потік був відвернутий у інше русло.
Як власне й життя комуністичних десятиліть, що пройшли мимо міста, яке тільки у ХХІ столітті починає забудовуватися сучасними будівлями.
Мандроголізм вас заведе у Албанію, але вже ніколи не залишить
Сергій Щербій – текст і фото
