Щодо Фамагусти скажу категорично – це найцікавіше місто Кіпра, мало того – це одне із найцікавіших міст у Європі. Неймовірний синтез архітектури: візантійська, готична та османська; надпотужна середньовічна фортеця, героїчна та легендарна; район-привид Вароша – покинута частина міста; турецький колорит та низькі ціни. А ще море. Важко знайти епітети, щоб описати, наскільки цікава Фамагуста.
Миколаївський собор, який нині є мечеттю Лала Мустафа-паша.
Чесно скажу – я про Фамагусту неодноразово читав у Живому Журналі (був колись такий інтернет-ресурс), дивився фотозвіти, відео, але все рівно не міг уявити, яка вона насправді. Моєму здивуванню і захвату не було меж, коли я побачив фортечні стіни та башти, усілякі надбудови, бастіони та амбразури небувалої могутності, коли проїхав через браму в місто, і зовсім не помітив тут людей (ні туристів, ні мешканців) – численні храми і старовинні будинки були виключно для нашої невеликої групи. Пізніше з’ясувалося що виною відсутності народу в історичному центрі міста був січневий будній день – для туристів не сезон, а більшість мешканців живе у спальних районах, за межами старих стін. У вихідні дні, навіть взимку, у Фамагусті немало туристів, а влітку – тут справжнісінький мурашник.
Під час перших відвідин, не знаючи масштабів Фамагусти, я відвів на огляд старого міста всього три чотири години. За цей час ми обійшли половину стін, піднялися на бастіон Джамбулата і швиденько оббігли частину міста, в межах старих стін. Як потім з’ясувалося, що ми побачили не більше чверті цікавинок Фамагусти. Навіть замок Отелло не побачили, навіть не підійшли до порту. Це місто перетворилося, для мене, на таку собі смачнезну делікатесну страву, яку я лише понюхав і лизнув. А так хотілося з’їсти. Тому, пізніше, я побував у Фамагусті ще тричі, але після кожного відвідування розумів, що ще чогось не побачив. Обов’язково приїду ще.
Про Фамагусту, Річарда Левове Серце та Лузіньянів.
Фамагуста Famagusta – французька назва міста, викручена, якимось чином, із грецької Аммохостос Αμμόχωστος. Турки ж перекрутили у Магуса Magusa, а потім додали Газі – стала Gazimagusa – типу легендарна Магуса. Для турків місто дійсно легендарне – при його захопленні вони поклали понад 50 тисяч вояків. Облога Фамагусти – один із найдраматичніших військових епізодів пізнього середньовіччя, і турки в цьому епізоді – зовсім не герої, і не легенди. Хіба що один Джамбулат, але про нього пізніше.
У 1192 році флотилія англійського короля Річарда Левове Серце, прямувала повз Кіпр у Святу землю. Шторм розкидав кораблі, і один з них, із нареченою короля, Беренгарією Наваррською, причалив до берега. Ісак Комнін, тодішній правитель острова, зробив велику помилку – заради викупу він захопив Беренгарію у заручники. Але Річард не заплатив викуп – замість того він захопив Кіпр, а потім подарував його французу Лузіньяну. А Комнін втік. З тих часів на три століття Кіпр став власністю французів Лузіньянів, а Фамагуста перетворилася із села, яким вона була, у повноцінне місто.
1291 року Акра – головна фортеця хрестоносців у Святій землі, впала, під натиском арабів. Християнський світ втратив Святу землю назавжди, а тисячі хрестоносців перебралися на острови Середземномор’я – Родос, Мальту, Крит і, звичайно, Кіпр. Головним містом хрестоносців на Кіпрі стала Фамагуста. Сюди потекли шалені гроші, Фамагуста перетворилася на один із головних торгових портів Леванту й усього Середземномор’я.
Цікаво, що Лузіньяни, які були королями Кіпру, вважалися ще й королями Єрусалиму, і навіть після втрати Святої землі хрестоносцями, все рівно продовжували себе ними вважати. Кіпрською короною вони коронувалися в Нікосії – столиці, в соборі Святої Софії – найбільшому соборі острова, а от корону Єрусалиму вони вирішили отримувати у Фамагусті, для чого у 1298 році почали зводити собор святого Миколая.
Лузіньяни багато в чому орієнтувалися на Францію, зокрема в моді та архітектурі. Вони вирішили зробити Фамагусту – французьким містом, і собор святого Миколая став основою змін. Його зводили дуже подібним до коронаційного собору французьких королів у Реймсі. Він і нині, із мінаретом, перетворений у мечеть, після сотень руйнівних землетрусів, схожий на Реймський собор – шедевр готики. До речі, ви ніде у світі більше не побачите мечеті у стилі променистої готики, та і взагалі – готичні мечеті є лише на Кіпрі – це колишні, розкішні храми Лузіньянів.
Існує легенда, що королі Кіпру вирішили збудувати у Фамагусті 365 храмів, щоб мешканці – заможні рицарі-дворяни, мали можливість кожного дня молитись у іншому. Ніхто не скаже, чи збудував король всі 365 храмів, але їх тут нереально багато, щоправда, більшість із них у стані руїни – землетруси валили, а мусульмани, які стали власниками міста у 1571 році, не відбудовували храмів невірних.
У 14 столітті Фамагуста перетворилася в одне із найбагатших міст Європи. Розкішні палаци, помпезні храми – католицькі і православні, ринки, торгівці… Така «цукерочка» потрібна була усім, тому у 1372 році Фамагусту захопили генуезці, а у 1489 році остання королева Кіпра, Катерина Корнаро, подарувала острів, а в тому числі й Фамагусту, Венеції. Венеціанці обожнювали портові міста, й такий поліс, який мав торгове морське сполучення з усією Європою, їм видався неабияким здобутком. Вони почали активний розвиток порту – а флот Венеції важко порівняти із флотом Кіпру, і вони ж взялися за розбудову міських укріплень. 3,5 км мурів, численні бастіони, окремий портовий замок – приєднаний до фортеці…
Замок Отелло є найвідомішою частиною фортеці Фамагуста. Для європейців найвідомішою. Його звели, а можливо перебудували із попередньої фортифікації, у 1492 році. Комендантом у 1505-1508 роках був Христофоро Моро, венеціанець, і зовсім не мавр. Він мав неприємну історію із дружиною, яку Шекспір, у своїй п’єсі назвав Дездемоною. А самого Моро він зробив мавром Отеллою. Отелло задушив Дездемону, Моро ж, згідно із переказами, кинув зрадливу дружину із башти у море, а потім і сам покінчив із собою. В період британського володіння Кіпром замок почали називати ім’ям вигаданого героя. А поряд із замком поставили пам’ятник Шекспіру. Нині, замок Отелло – окрема атракція, вхід до якої платний.
Ще одним потужним об’єктом фортеці був бастіон Мартінегро. Потужний кутовий бастіон збудували у 1550-1559 роках. Це була наскільки могутня будівля, що навіть турки, під час своєї навали, відмовились її штурмувати. А для турків найвідомішим і найцікавішим об’єктом є бастіон Джамбулата. Це бастіон, розташований поряд із головною брамою (від моря). Там нині музей. Сходами можна піднятися на вершину бастіону – а це башта, й побачити всю стару Фамагусту зверху. Саме із бастіону Джамбулату ви побачите неймовірне місто, із купою повітряних храмів, бо через розломи у стінах та відкриті дахи, як у кабріолеті, повітря, та й вітер, гуляє тут постійно – деякі храми-руїни майже висять у повітрі – так виглядає. А бастіон має ймення Джамбулата, вже з часів османського владарювання. Джамбулат був таким собі Матросовим, тільки він кинувся не на німецький дзот, а на венеціанський, і не на дзот, а на пекельне колесо, уштрикане величезними ножами…
Під час штурму Фамагусти турками, про який я розкажу нижче, турки підкопалися під бастіон, заклали вибухівку й підірвали його. Бастіон не впав, але пролом у стіні утворився. Турки ринули у той пролом, але ж венеціанці теж не дурні були. Вони взагалі були найкращими майстрами технологічної оборони – придумали велике, втикане страшними лезами колесо, яке працювало від якихось противаг, як дзиґа, і шаткувало турків, ніби капусту на салат. І от Джамбулат, на коні, стрибнув на це колесо, загинув, але заблокував його. І решта війська кинулася в пролом… Щоправда, оборонці не дали їм пройти у місто.
Замок Отелло.
Легендарна оборона Фамагусти.
Турецький султан Селім ІІ, син Сулеймана Пишного та Роксолани, наполовину українець, дуже любив вино. В історію він увійшов як Селім Блондин, або Селім П’яниця. Він казав, що в Туреччині, мусульманській, де алкоголь фактично заборонений, не роблять гарного вина, а от на Кіпрі вина класні, тому треба острів захопити. Звичайно, не лише вина на Кіпрі були класними – острів був найбагатшим у Середземномор’ї, і його стратегічне положення не піддавалося сумніву, та і Венеція була серйозним опонентом. Тому величезна турецька армія, яка налічувала, за різними даними, від 80 до 200 тисяч вояків, 350-400 військових суден, вторглася на Кіпр.
Супердосконала, одна із найкращих тогочасних фортець у світі – Нікосія, впала за сім тижнів. Керівнику фортеці, некомпетентному, на думку наступників, Ніколо Дандоло, відрубали голову, й відіслали її керівнику Фамагусти – останнього міста, яке не скорилося туркам. Зважаючи, на те, що Нікосію – суперфортецю, турки завоювали за сім тижнів, застарілу фортецю Фамагусти вони розраховували захопити за тиждень-два. А відрубана голова Дандоло, мала підштовхнути коменданта Фамагусти, до швидкої здачі фортеці. Керівник турецького війська – Лала Мустафа-паша усі наявні сили повів на Фамагусту. Але облога, та безнастанні штурми, розтяглися трохи більше, ні ж на тиждень два. Фамагуста трималася 11 місяців. Це була одна із набільш фантастичних оборон, з усіх, які мали місце у пізньому середньовіччі.
Обороною Фамагусти керував венеціанський воєначальник Маркантоніо Брагадин. Під його орудою було всього 8500 вояків та 90 гармат. Армія турків під Фамагустою налічувала до 150 тисяч вояків та 1500 гармат. За період облоги та штурмів загинуло понад 50 тисяч турків – неймовірна кількість.
Турки відразу, в радіусі 5 км навколо фортеці, викопали цілу мережу шанців, засипали землею фортечні рови й збудували дерев’яні пересувні фортифікаційні конструкції. Вони копали тунелі до фортечних стін, закладали діжки із порохом, але суттєвих пошкоджень тривалий час завдати не могли. Крім того туркам не вдавалося повністю перекрити підходи до міста із моря, тому венеціанці періодично проривалися своїми кораблями, й доставляли обложеним харчі. Крім того, Брагадин організував нічні вилазки, які наводили жах на османське військо та тримали його у постійній напрузі та страху.
Облога Фамагусти почалася 17 вересня 1570 року. І лише у травні 1571-го турки відчули, що оборонці виснажились. Почалося масове бомбардування міста. Всього, за період облоги османи дали по Фамагусті 150000 гарматних залпів.
21 червня 1571 року почався перший генеральний штурм. Турки заклали велику міну під баштою арсеналу (нині бастіон Джамбулата), від вибуху утворився пролом… Саме в цьому проломі венеціанці використали пекельне колесо втикане лезами, саме від того колеса загинув Джамбулат. Хоча у турків існує легенда, що він не загинув від колеса – йому просто відрізало голову, і він без голови бився ще три дні, а вже потім загинув. А турки так і не змогли прорватися в місто – затримка у проломі, змусила їх масово скупчитися під стіною, а Брагадін почав розстріл із гармат, майже впритул. Скажена кількість загиблих, зокрема, чотирьох бейлербеїв (воєначальників), змусила османів відступити.
29 червня, після вибуху равеліну, почався другий штурм, настільки масований, що навіть грецький та латинський єпископи, які весь час підтримували бойовий дух оборонців, почали просити Барагадина, про капітуляцію. Але комендант звернувся до мешканців міста, пообіцяв швидке скоре підкріплення, з боку Венеції, та попросив потриматись ще декілька тижнів. Штурм тривав 6 годин, і знову був відбитий.
Лала Мустафа-паша вирішив змінити тактику. Розуміючи, що оборонців залишилося дуже мало, він наказав обстрілювати одну стіну – південну. Здійснивши близько 5 тисяч пострілів, 9 липня османи почали третій штурм. Було захоплено, одну із найпотужніших частин фортеці – великий бастіон равелін, який захищав від обстрілу браму. Відступаючи, венеціанці підірвали пороховий погріб. Від вибуху загинуло близько сотні оборонців, та тисячу турків. Останні знову змушені були відступити.
14 липня османи знову пішли на штурм, і знову були відбиті. Але оборонців залишалося вже дуже мало – 500 венеціанців, та ще менша кількість греків. Віконт (мер) Фамагусти, П’єтро Вальдеріо, писав, що мешканці міста, щоб триматися, змушені були їсти коней, ослів, кішок, собак і, навіть, мишей.
23 липня у місто прилетіла стріла із листом Лали Мустафи-паші. Керівник турецького війська, не знаючи про реальний стан речей та катастрофічно малу кількість оборонців, гарантував життя та волю оборонцям Фамагусти, якщо ті здадуться. Крім того, 29, 30 та 31 липня османи провели ще три штурми. Оборонців залишилося всього 350, і вони здалися…
Плювати хотів очільник турецького війська на своє слово і гарантії життя оборонцям Фамагусти. Зустрівши Брагадина удавано приязно Мустафа-паша потім звинуватив його у вбивстві 50 мусульманських паломників. Брагадин відказав, що такого ніколи не було, що у Фамагусті завжди були толерантні до різних релігій, а паша шукає привід для помсти, за те що декілька сотень венеціанських солдат, оборонялися від 250 тисяч солдат турецьких. І тут паша оскаженів – як навіжений він кинувся на Маркантоніо Брагадина й відрізав йому вухо. Почалася розправа – через деякий час, перед шатром паші лежала купа із 350 голів. Брагадина зразу не стратили – його катували два тижні, потім з живого здерли шкіру, натовкли її соломою, і кілька днів возили на віслюку. Пізніше голови оборонців та шкіра Брагадина були відправлені у Константинополь (Стамбул), на дарунок султану. Вже звідти венеціанці викрали шкіру свого легендарного воєначальника. Нині вона зберігається у Венеції, в спеціальній гробниці собору Сан-Заніполо, поряд із гробницями 18 венеціанських дожів, та інших видатних громадян Венеції.
Турки, британці, кіпріоти, знову турки та архітектурна спадщина.
Із приходом турків процвітання Фамагусти, як і всього Кіпра, закінчилося. Місто було перейменоване у Магусу, а потім в Газімагусу. Грецьке населення було переселене за міські стіни, у передмістя Вароша, а італійців більше не залишилося взагалі – вони або загинули, або мігрували у Венецію. Розкішні храми, як католицькі, так і православні, були перетворені на мечеті, або покинуті стояти пусткою. Щоправда, фортецю турки відбудували та добудували. А більше про них нічого особливо і не скажеш, в сенсі – 300 років нічогісінько не робилося, адже феодальний лад – це антипрогрес. Єдине що варто зазначити – в період турецької окупації центр життя міста перенісся у Варошу.
У 1878 році на Кіпр прийшли британці. Вони домовились із Османською імперією, про щорічну виплату 99799 фунтів стерлінгів Стамбулу, в обмін на володіння островом. Формально Кіпр залишався у складі Туреччини, але правили ним «орендатори» британці. Усіх це влаштовувало: Османів, бо замість збитків мали прибуток, турків Кіпру – бо острів у складі Туреччини, а цивілізацію отримує європейську, греків – бо нарешті не ненависні їм турки керують островом.
Ситуація змінилася в часи Першої Світової війни – Туреччина виступила на боці ворожої Німеччини, тому британці розірвали Кіпрську конвенцію й прийняли протекторат на островом. А у 1923 році Туреччина офіційно відмовилася від прав на Кіпр, а через два роки Британія оголосила острів своєю колонією. Грекам Кіпру таке не сподобалося, адже вони хотіли об’єднатися із материковою Грецією. Їхнє повстання 1931 року призвело до встановлення авторитарного режиму правління.
Петропавлівський собор, нині мечеть Синан-паша.
У часи Другої Світової війни греки-кіпріоти підтримали Британію у боротьбі із фашизмом, але після війни знову взялися за своє. А у 1955 році взагалі як сказилися – тероризм та ЕОКА (типу ІРА в Ірландії) – основні складові п’ятирічки, доки у 1960 році британці не оголосили повну незалежність Кіпра, зберігаючи на ньому два своїх великих військових ексклави (до речі, до сьогодні вони там).
В Британські часи Фамагуста перетворилася на головний порт Кіпру, сюди навіть залізницю підвели. Всі адмінустанови, весь бізнес перебрались у Варошу, яка і стала фактично новою Фамагустою, адже і житлові райони були саме тут. Після отримання Кіпром незалежності Фамагуста стала ще й головним центром туризму в країні. На узбережжі у Вароші будувалися десятки нових, найсучасніших готелів, тут постійно бували світові зірки…
У 1974 році відбулася війна, в результаті якої Туреччина окупувала 37% території Кіпру – найрозвинутішу його частину – північ. В тому числі і Фамагусту. Греків примусово виселили із Вароші, й повертатись заборонили. А готелі належали представникам різних країн – британцям, німцям, американцям, які сказали – це наша власність, не маєте права чіпати готелі. В результаті у 1984 році вийшла резолюція 550 Ради безпеки ООН.. У цій резолюції, зокрема, стверджується: «Спроби заселення будь-якої частини кварталу Вароша ким-небудь, окрім її жителів, недопустимі». Таким чином на Кіпрі з’явилося місто-привид, порожнє вже майже півстоліття. Турецькі військові – єдині насельники Вароші. Величезний міський квартал, як місто розміром, обнесений колючим дротом, стоїть в бур’янах та чагарях, і поступово руйнується. Його навіть фотографувати заборонено.
Років з десять тому турки зрозуміли, що Фамагуста – туристична перлина. Нині старе місто за мурами – відремонтоване, відреставроване, крім стародавніх руїн храмів, які навряд чи хтось вже реставруватиме.
Крім фортеці та замку Отелло до головних пам’яток Фамагусти варто віднести готичний собор святого Миколая, про який я вже згадував. Нині це мечеть Лала Мустафа-паші – там розібрали дах, прибудували мінарет, і маємо не коронаційний собор королів Єрусалиму, а найекзотичнішу мечеть Кіпра. Поряд росте величезне фігове дерево, яке не дає можливості сфотографувати головний фасад, але було висаджене, одночасно із закладкою храма, і має вже семисотлітній вік. Верхні частини веж собору постраждали від землетрусів та османських обстрілів, і так і не були відновлені. Із собору забрали все християнське – скульптури, розп’яття, фрески забілили, але він все рівно виглядає фантастично, і важко уявити, яким він був до турецької окупації. Промениста готика з нього так і пре.
Навпроти собору-мечеті стоять колоритні залишки Палаццо дель Проведіторе – резиденції короля Кіпру, а пізніше венеціанського губернатора. Орієнтовна дата його побудови- 1300-1302 рр. Зараз внутрішня частина палацу зруйнована повністю – збереглися лише зовнішні стіни, які в османський період служили казармою та в’язницею, а британці їх використовували як в’язницю та поліцейський штаб.
Недалеко від Миколаївського собору стоїть ще одна велика готично-візантійська церква – Петра і Павла, перероблена турками у мечеть Синан-паші. Збудував храм король Кіпру Петер І у 1358-1360 рр. В британський період тут був склад зерна, тому будівлю називали Пшенична мечеть. У 1975 році її реставрували й зробили Народним домом. Зараз у храмі знову ремонт – напевно знову буде мечеть.
Несторіанська церква – повністю збережений храм, розташована в північній частині старого міста. Її звели у 1360 році. Відносно недалеко від неї є вірменська церква Ганчвор, зведена у 1364 році. А ще у місті є – ну тут така велика кількість старовинних церков, що я не збираюся їх просто перераховувати. Треба поїхати у Фамагусту, на день, і пройти пішки від пам’ятки до пам’ятки – оце буде задоволення.
Текст та фото Романа Маленкова.
