Омодос – традиційне кіпрське гірське село. Дуже старе і дуже колоритне. Науковці стверджують, що тут люди мешкали задовго до нової ери, і задовго, до появи села. Омодос – не антична руїна. Це казкові, вузенькі, бруковані вулиці, старовинні будиночки, з бутового каменю, під червоною черепицею, мальовничі гори навколо, та монастир Святого Хреста, старіший, ніж саме село.
Монастир – головний туристичний об’єкт Омодоса. Колись давно, мешканці сусідніх сіл, пастухи, чи мисливці, помітили у лісі пожежу. Почали шукати, але ніякої пожежі не знайшли, а знайшли печеру, в якій був хрест. Чи світився той хрест – вже зараз ніхто не скаже, але селяни вирішили вшанувати реліквію, й побудували біля печери церкву. А пізніше храм розрісся у монастир. Сталося це у 327 році.
Нинішній монастир – храм, оточений високими мурами, до яких зсередини прибудовані двоповерхові корпуси. Це житла монахів, келії та музеї. Дивина – монастир, а музеї займають величезну площу. Це Музей візантійських ікон, Музей боротьби ЕОКА (у 1955-59 проти британців), Музей народного мистецтва і картинна галерея. Я не найбільший прихильник музеїв, але ці дуже цікаві.
Монастир Святого Хреста – відома кіпрська святиня. Він був шанований усіма володарями Кіпру, навіть османами – сам султан, У 1700 році, надав монастирю грамоту недоторканості, й увесь період окупації він жив безбідно. А от коли прийшли британці – почалися погані часи – у 1917 році майно та землі монастиря перейшли у власність села, а трохи пізніше ченці залишили обитель, і тут було влаштовано просто парафіяльну церкву. Відновився монастир Святого Хреста вже після здобуття незалежності Кіпру.
Навколо монастиря сформувався дуже значний туристичний осередок. На вулицях Омодоса, особливо на ближніх до монастиря, повно музеїв, готельчиків та ресторанчиків – таверн. Ще більше таверн на центральній площі, де працює невеликий ринок – сувеніри та місцеві солодощі (найбільше лукуми) продаються тут у значних кількостях.
Як і багато гірських поселень Кіпру, Омодос спеціалізується на садівництві, й, с особливо, виноградарстві. Тут виробляється і продається немало місцевих вин, вироблених у Омодосі та у сусідніх селах. Вино усі хвалять. А от місцеві солодощі я б трохи покритикував, зокрема лукум, який мені більше нагадав звичайний солодючий мармелад, ніж оту неймовірну смакоту, яку я куштував у турецькому Сафранболу. Оце єдине, що мені не сподобалося в Омодосі – у решті село казкове.
Текст та фото Романа Маленкова.
