Замок Буфавенто – один із найбільш таємничих замків, із бачених мною. Мало того – це один із найбільш замаскованих замків, адже розгледіти його знизу, від морського берега – практично нереально, як і з іншого боку Киренійського плато, з рівнини Північного Кіпру. Розташований він на висоті 960 метрів над рівнем моря, і якщо вірити фахівцям, які стверджують, що будувався замок візантійцями, проти арабських піратів – то піратам від моря, якраз і потрібно було піднятись на оті 960 метрів від нуля. Сумніваюсь, що вони хоч раз це зробили.
Бачите замок?.. А він там є.
Найвірогідніше замок звели у 11 столітті, одночасно із сусідніми замками Ілларіона та Кантарою. Це мав бути спостережний форпост, з якого було добре видно сусідні замки. Він здійснював сигнальну комунікацію і рідко приймав участь у боях. Відомий лише один випадок, коли замок осаджували і штурмували – це зробив Річард Левове Сердце у війні проти віроломного правителя Кіпру, Ісака Комніна. Буффавенто здався, після того, як захисники побачили, що сусідні замки потрапили у руки англійців, тому оборонятись вже не було сенсу.
Хоча згідно із легендою, замок осаджував товариш Річарда, король Єрусалиму, Гі де Лузіньян, а ховалася в ньому дочка Ісака Комніна. Закутий у блискучі лати красень Лузіньян, закохав у себе романтичну дівчину, і вона наказала відкрити браму. От лише як це вдалося зробити Гі, в умовах таких скель і урвищ – важко навіть уявити. Пізніше Гі де Лузіньян став сеньйором Кіпру, а ще пізніше, його рідний брат Аморі зійшов на королівський престол острова і перетворив замок Буффавенто на в’язницю.
Обійшовши твердиню повністю ми не знайшли і натяку на колодязь. Та й не дивно – який колодязь на таких скелях. Дійсно, колодязя у замку не було, але води було вдосталь. Її не завозили на віслюках чи мулах – це була дощова вода, яка збиралася спеціальними трубами із дахів будівель, і зливалася у цистерну, яку ми можемо бачити й нині – візантійський винахід. Здавалося б, який замок, без води. А вода ж є, і чим більше дощів, тим більше води, і дощі на такій верхатурі зовсім не рідкість.
Буффавенто – назва італійська. Вона означає – захищений від вітрів, або гніздо вітрів. Ймовірно, цю назву дали вже венеціанці, а як він називався до них – історія не донесла. До речі, саме в часи правління Венеції на Кіпрі, замок втратив своє оборонне значення, і був покинутий. З того часу він стоїть пусткою і руйнується.
До замку веде близько 600 сходинок. Підйом займає 30-40 хвилин. Місцями підніматись потрібно по досить крутому схилу, але піднятись треба, адже це місце просто казкове – серед скель, над стрімкими урвищами, піднімаються багаторівневі будівлі неправильної форми, пристосовані до рельєфу. Частина будівель відбудована і реставрована, частина – в руїні. Мури, які, здається, ростуть зі скель, башточки, і знову мури і башточки. Тут ще й готична стрільчаста брама є – а який же замок без брами. Підозрюю, що її зачиняють, от лише як комусь із служителів підніматись сюди двічі на день пішки? Хоча робота є робота.
Із найвищого майданчика замку відкривається Північний Кіпр на два боки. З одного боку море, з висоти 960 метрів – подібне видовище ми бачили із Ай-Петрі у Криму, коли скелі обриваються донизу куестами, а над морем, і понад прибережними дрібними цяточками будинків і цілих житлових кварталів численних курортних поселень, стелиться хмарами туман. З іншого боку пласка, з різними відтінками зеленого і жовтого, рівнина – долина Месоарія, яка, в тому ж тумані, ховається десь на півдні. І знову я маю аналогію – Сирійську рівнину у Мардині, в Туреччині – дуже схоже.
Текст та фото Романа Маленкова.
