Ларнака Larnaca Λάρνακα – місто, яке змінило безліч назв. Інколи здається, що подивитися у Ларнаці, менше за кількість її назв. Хоча, насправді, пам’яток Ларнаки багато. Усі, хто сюди приходив прагнули його перейменувати. А кого тут тільки не носило. Від міфічного Кіттіма онука Ноя, ім’я якого спочатку мало не тільки місто, а й острів, до фінікійців, згодом всюдисющих греків та їх симпатиків римлян, від батька стоїків Зенона до короля Річарда Левове серце. Генуезців з венеціанцями випхали турки, а тих століття по тому англійці. Дякуючи останнім тут дивні розетки і лівостороння система руху.
Населене греками, але в окремій державі від іншої частки грецького народу, місто взимку, яка більше схожа на нашу весну, чекає літнього сезону. Рибні таверни та кафешки з морозивом – кількість яких перевищує число перехожих. Пляжі з чайками та солоні озера з фламінго – це перевага зимового відпочинку. Спека і прозорі морські хвилі для відпочиваючих улітку.
Місто схоже на всі небагаті середземноморські міста, а разом з тим з православним душком (для православних – замініть слово на «духом») від візантійської церкви святого Лазаря IX століття, в якій і зберігаються його кісточки. Історія Лазаря з Віфанії – селища кілометрів за три від Єрусалиму, розказана в Євангелії від Іоанна. Зазвичай уточнюють “чотириденного Лазаря”, щоб підкреслити, що він помер за чотири дні до того, як його воскресив Ісус. Як чесно конкретизує Євангеліє, коли “вже смердів”.
От цей Лазар на човні відплив з Іудеї (рятуючись від гонінь, але без весел) і потрапив на Кіпр, вірніше в Цітіум (бо римляни все перейменовували на свій смак). Проте й тут його знайшли апостоли Павло і Варнава.
Ага, попався. Тягни, яке там є їдло і попити. Спробуємо Каммандарію. Як нема? Ще не придумали? Та, ладно. Тягни хоч Афродіту, Василікон і Маратефтіко. Не будемо ж ми чекати, доки ці ліниві греки винайдуть Commandaria.
Довго гостювали чи ні, але як то водиться по добрій гостині у голову приходять гарні ідеї. Правда ж і в нас так?
Ти мене поважаєш, – рік Варнава. А я тебе, а тому будеш тепер ти, Лазарю, єпископом. От так і довелося Лазарю стати єпископом Цітіуму – Кітіона і по воскресінні прожити ще 30 років, а потім, як і всім людям, померти.
Та це не перший «мрець» у історії міста. У V столітті до н.е. йшли греко-перські війни. Насправді, там ніхто не розбереться, бо, чесно кажучи, на боці персів греків було не менше. Одні з них і були кіпріоти. У 449 до н.е. знаменитий непереможний грецький полководець Кімон (між іншим, син переможця персів при Марафоні) осадив Китіон, але був смертельно поранений. Вмираючи, він наказав своїм сподвижникам негайно відплисти, приховуючи його смерть, що і було виконано. Завдяки цьому хитрому плану ні вороги, ні союзники ні про що не здогадувалися. На шляху назад афіняни виграли морський і сухопутний бої у війська перського царя близько Саламина «під начальством Кімона, за тридцять днів до того померлого». Віра у непереможність полководця творить чудеса.
На набережній Ларнаки, на високому п’єдесталі встановлено бюст Кимона Афінського переможеними, але гордими за греків ларнакцями. Хіба ж тих греків розбереш. Як і українців, що в Корестені, який спалила Ольга, встановили їй пам’ятник.
Отож після двох таких історій, уже не дивуєшся, що сучасна назва Ларнака і є похідною від грецькою слова «ТРУНА». Причина чи в тому, що місто будували фактично на некрополі стародавнього Кітіона, чи тому, що тут «знайшли» гробницю з мощами святого Лазаря, чи в тому, що мерці міста тут беруть.
А що то за каміння на будівництві кинули та й забули майже у центрі Ларнаки, – запитаєте ви. Невже пам’ятки Ларнаки? А то якраз древній Кітіон лежить. Археологи були б і раді вам більше показати, але довелося б знести практично всю Ларнаку.
Що подивитися у Ларнаці ще «святого? Чи часто ви були у храмах побудованих ангелами? Один із них у Ларнаці – храм Панайа Ангелоктісті, з мозаїчною фрескою Богоматері VI століття. Ще одна пам’ятка Ларнаки – церква Айос Антоніос розташована на пагорбі далеченько від пляжної зони.
Мечеть Хала Султан Текке взагалі на окраїні міста біля соленого озера зі зграями фламінго та аеропорту. Легенда свідчить, що тут родичка самого пророка Умм Харам гепнулась з мула на камінчик, чи то метеорит їй на голову звалився (а може це було й дві окремі події). ЇЇ поховали на березі солоного озера, а на могилі встановили камінь. Згодом побудували й мечеть, яка є ніби-то четвертою за значимістю в мусульманському світі. Перші три всесвітньо відомі: мечеть Аль-Харам в Мецці «заборонена мечеть», Аль-Набаві в Медині «мечеть Пророка» і Аль-Акса «віддалена мечеть» в Єрусалимі.
Середньовічний турецький квартал Ларнаки з його плутаними вуличками починається якраз від церкви святого Лазаря, а від моря його відгороджує Phinikoudes Promenade.
Цікаві місця Ларнаки – це і пішохідний бульвар Finikoudes, як легко здогадатися з назви, засаджений фініковими пальмами. Обов’язково пройдіть його з кінця в кінець. Від декількох симпатичних будиночків на площі Європи з пам’ятником Зенону Кітіонскому – родоначальнику філософської школи стоїків. Щоправда таку назву його школа отримала вже в Афінах від назви візерунчастого портика, прикрашеного фресками. Афіняни удостоїли його золотого вінка і статуї, а коли прийшов час смерті, поховали за громадський рахунок. Він жив настільки просто і скромно – стоїк, що додати – що у афінян з’явилася приказка: «утримався більше, ніж сам Зенон-філософ». Проте Зенон залишився патріотом і завжди пам’ятав звідки родом – він відмовився взяти громадянство Афін. Його школа дала нам Сенеку, Епіктета, Марка Аврелія, Тацита. Може й ще когось, але тих не читав, не знаю. А от «Наодинці з собою»…
ладно, не буду обридати з філософією. Краще раджу зайти десь якраз по центру променади в Ocean Basket на рибу, кальмари, креветки та інші «морські фрукти».
З іншого боку променади: дерев’яний пірс, типова мітка Венеціанської республіки – Лев з крилами та стара фортеця, яка вибігла аж на пляж. Така поважна пані, а теж до моря, на сонечко.
Про Якова I де Лузиньяна чули? А про Річарда Англійського короля Річард Левове Серце. У мене в дитинстві були одні з улюблених «Айвенго» Вальтера Скотта та фільми «Балада про доблесного лицаря Айвенго» та «Стріли Робіна Гуда».
Усім сучасним коучам, що розказують про побудову особистого бренду, самим би розгадати секрет успіху і харизми без інтернету та соціальних мереж цього англійського короля. Він залишається одним з небагатьох королів Англії, якого пам’ятають за його прізвиськом, а не порядковим номером.
Навіть на Кіпрі в Ларнаці замок носить його ім’я, а був він на острові лише рік. Ба більше. Замку його імені ще й не побудували у його час. Отож 300 років правління Лузіньянів і рік перебування овіяного романтичним ореолом Річарда на терезах. Та хто може згадати на ім’я хоч одного з тієї династії, а хто не знає Річарда Левове Серце?
Парадокс ще й у тому, що не такий уже й герой сам Річард. Прізвисько Левине Серце король отримав аж ніяк не за видатну хоробрість, а за неймовірну жорстокість. Він хотів отримати гроші за полонених, взятих у Акрі, від Саладина. Коли ж той відмовив, Річард наказав стратити 2700 осіб, серед яких були жінки і діти. Коли ж мирний договір з Саладином вже був підписаний, Річард наказав стратити ще 2000 чоловік тільки за те, що мусульмани не поспішали з його виконанням.
Не так добре відоме його інше імя Occitan від Oc e No у перекладі з мови герцогства Аквітанії Так-і-Ні. Він його отримав за те, що часто змінював свою думку.
Річард провів у Англії дуже мало часу, можливо, лише півроку. Більша частину його життя як короля випала на хрестовий похід, полон або захист своїх земель у Франції. Тут він і загинув під нікому невідомим замком від арбалетного болту, пущеного воїном із ледь не саморобним захисним обладунком і щитом зробленим з пательні.
Річарду постійно були потрібні гроші на військо і він роздавав титули за гроші і стягував солідні додаткові податки. Король Англії знав французьку, але не знав англійської. Англія була лише джерелом фінансування його походів і навряд чи він був для неї добрим королем, де замість нього правив його брат Джон І. Проте саме йому стоїть пам’ятник у Лондоні біля парламенту.
Річард поганий син – двічі піднімав повстання проти батька. Проте він не розлучався з матір’ю навіть під час хрестових походів.
Навіть як воєначальник Річард, м’яко кажучи, не дуже успішний. Під час Третього хрестового походу захопив Кіпр у самозванця Комніна. Взяв штурмом виморену Акру, яку облягали уже до нього 2 роки. Проте йому так і не вдалося досягти головної мети походу – взяти Єрусалим. На зворотному шляху до батьківщини був схоплений ображеним на нього герцогом Австрії Леопольдом V. Під час взяття Акри Леопольд V одним з перших серед хрестоносців здійнявся на стіну міста і встановив свій прапор. Розгніваний цим Річард зірвав прапор герцога та встановив на його місці свій. Річард був в’язнем довгих два роки в австрійському замку Дюрштайн Dürnstein, доки за нього не було отримано викуп у 50 тисяч марок. Велетенська сума як на той час, на яку герцог організував монетний двір у Відні та почав зводити нові міські стіни столиці.
Алхімік і трубадур, кумир лицарів і герой численних легенд та середньовічної літератури з’єднав для мене Кіпр, Лондон і замок Dürnstein долини Вахау.
Зенон, народжений у Кітіоні, сказав:
«У нас два вуха і один рот, тому ми повинні слухати більше, ніж ми говоримо».
Мандроманіяк додасть, що у нас ще й два ока, а тому ми повинні бачити і мандрувати більше, ніж розповідати.
Сергій Щербій – текст і фото
