За 25 км від Сучевіци розташована ще одна розписна церква із Списку ЮНЕСКО – у селі Арборе. Це храм Усікновення Голови Івана Хрестителя, зведений у 1502 році каштеляном столичної Сучави, власником села, Лукою Арборе. Цікава історія вийшла із тим Лукою. Він був вірним слугою Штефана Великого, потім був наближеним до його сина – господаря Богдана Сліпого, а після смерті останнього, коли на престол зійшов малолітній Штефаніце Вода, Арборе очолив Раду (Диван), яка керувала країною. Він був фактично володарем Молдови, а одночасно опікуном та вихователем Штефаніце. Більшість істориків характеризують Луку як прекрасного стратега, гарного воєначальника та патріота. Чого варта його організація героїчної оборони Сучави від поляків у 1497 році, а пізніше він брав участь у молдавських облогах поляків у Львові та Кам’янці.
Присвята церкви Усікновення Голови Івана Хрестителя, стала чи то пророчою, чи іронічною, адже Штефаніце виявився своєрідним прототипом короля Джофрі із «Гри престолів» – отримавши владу, він стратив свого опікуна, головного радника, а разом і двох його синів, за звинуваченням у зраді. Сталося це після королівського суду, чи то судилища, в Хирлеу, у 1523 році. Звинувачення, найімовірніше, виявилося наклепом. Страта Арборе потягла за собою боярський бунт. Штефаніце прожив після страти свого вихователя всього чотири роки. Його отруїли в Хотині (в тому самому Хотині, який був Молдовою, і будувався молдаванами), у 1527 році. Ну геть як у Джорджа Мартіна: Лука Арборе – Нед Старк, Штефаніце – Джофрі Барратеон, от тільки автор навряд чи знає історію Молдови, а тим більше навряд чув про її господарів та регентів.
Церкву Арборе збудував всього за рік. Внутрішні розписи були зроблені у 1503-1504 рр., а зовнішні аж у 1538 році. Збереглися вони не повністю, але й того, що залишилося, достатньо, щоб назвати церкву шедевром – суміш візантійщини, готики та молдавських народних стилів тут просто неймовірна.
В Арборе є ще декілька храмів: римо-католицький костьол та православна церква, розташована недалечко від храму Усікновення Голови.
Текст та фото Романа Маленкова
