На Різдво 1963 року це село ніби знову народилося – його перейменували. Із назви забрали одну літеру, яка, на думку тодішнього керівництва, робила назву ну зовсім непристойною. Була “Голіївка” – срамота, а стала “Оліївка” – дуже навіть смачно, хоча слово теж якесь таке собі, його вимовити російськомовній людині (а в радянському керівництві усі були такими) непросто, майже як слово “паляниця”. Ну невже сільраді було невтямки, що ніяких голих у назві не було, а була та сама олія, просто в діалектному виконанні. Мабуть вони не чули, як “Гандрій гузенькою гуличкою поніс горачам гобідати”.
Село Оліївка лежить при дорозі із Коростеня на Житомир, і тут же, біля дороги, стоїть невелика дерев’яна церква, збудована більше століття назад (1913 р.). Бані на церкві немає – постарались ті ж самі представники російськомовної влади, що й вкрали букву із назви, але храм і без неї (не літери, а бані) виглядає досить симпатично. На вигляд це типовий єпархіальний проект – таких храмів дуже багато в Україні, хоча може є якісь особливості, які мені, як неархітектору, побачити важко.
Храм присвячений Різдву Богородиці, про що свідчить відповідний пам’ятний знак на церковному подвір’ї, встановлений на честь сторіччя.
Текст та фото Роман Маленков, Сергія Щербія
