Тарас Шевченко – це, безперечно, найпопулярніший і найвідоміший українець усіх часів і народів. Його коротке життя полум’ям освітило Україну, і нині це полум’я не згасає. Шевченко є не лише найвеличнішим українським поетом, видатним художником, але й ідеологом самосвідомості багатьох українців. До, та й після Тараса Шевченка не було нікого, хто так би заряджав пасіонарністю український народ, тому й місце, де похований Кобзар, має особливий статус для українців.
Великий поет помер 10 березня 1861 року у Санкт-Петербурзі, де й був похований. Але друзі Шевченка пам’ятали, що він мріяв повернутися в Україну, пам’ятали його «Заповіт», тому вирішили перепоховати. Завдяки клопотанню Михайла Лазаревського, 8 травня домовину з тілом викопали й залізницею доправили у Москву. А далі труну повезли возом: Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Бобровиця, Бровари. У Києві Шевченка зустріли студенти університету Святого Володимира, який нині має ім’я Шевченка. У церкві Різдва Христового на Подолі відбулося прощання киян із видатним поетом. Студенти мали намір поховати Тараса на горі Щекавиця, над Дніпром, що нібито й відповідало заповіту. Але Григорій Честахівський, приятель Шевченка, запевняв, що поет хотів бути похований біля Канева, тому 20 травня труну з останками Кобзаря пароплавом «Кременчук» по Дніпру доставили у Канів. Після двох діб панахиди в стародавньому Успенському соборі Тараса поховали за 8 кілометрів від Канева, на Чернечій горі, яка нині називається Тарасовою.
Пам’ятник на могилі Тараса Шевченка.
У давні часи на Тарасовій горі стояв козацький монастир, у якому старі козаки доживали віку. Цікаво, що у 1578 році тут уже відбулося перепоховання іншого видатного українця – страченого й похованого у Львові гетьмана Івана Підкову козаки викрали й перевезли до Канева, який був тоді одним із головних центрів козаччини. Трохи пізніше на горі поховали козацького отамана Самійла Кішку. Іван Підкова, Самійло Кішка, Тарас Шевченко – це ж справжні національний некрополь!
У 1884 році на пожертви ентузіастів за ініціативи Варфоломія Шевченка (Тарасового родича) було зведено перший музей Кобзаря – народний. Це була хата під соломою, яка складалася з двох частин. В одній частині оселився просвітник і педагог Василь Гнилосиров. Як відданий прихильник Тараса Шевченка, він зобов’язався доглядати за могилою і створив «Книгу для відвідувачів», яку ведуть і нині. Першим у книзі розписався видатний композитор Микола Лисенко.
Другу половину хати займав сторож і доглядач могили Шевченка Іван Ядловський. Йому заплатили за п’ять років роботи, але працював він півстоліття (1884–1933 роки). Хата-музей існує й нині. Вона називається «Тарасова світлиця».
У тому-таки 1884 році на могилі Тараса Шевченка за проектом Віктора Сичугова було встановлено чавунний хрест. Протягом 1935–1937 років звели будинок музею. Його автор – видатний український архітектор, творець українського архітектурного модерну Василь Кричевський.
Музей Тараса Шевченка на Тарасовій горі
Канівські гори
Дніпро біля Тарасової гори.
Сучасний пам’ятник на могилі Кобзаря поставили у 1939 році. Творцями були скульптор Матвій Манізер та архітектор Євген Левінсон. Бронзового Тараса видно дуже здалеку, а особливо велично він виглядає з Дніпра, який котить води під Тарасовою горою.
До вершини гори ведуть 344 сходинки. Монументальний сходовий комплекс, із фонтаном та майданчиками для відпочинку, збудували у 1977 році. На вершині, просто під могильним курганом, є чудовий оглядовий майданчик, звідки відкриваються неймовірні, еталонні краєвиди долини Дніпра. Широке русло, острови, лівобережна заплава, яка тягнеться аж до обрію. На лівому боці Дніпра, навпроти гори, створено ландшафтний заказник «Тарасів обрій», а сама гора, разом з усіма об’єктами, розташованими на ній, утворює Шевченківський національний заповідник.
Впритул до Тарасової гори підходить територія Канівського природного заповідника. Це один із найстаріших та найменших природних заповідників України. Його створили для охорони реліктового грабового лісу, який вкриває унікальні геологічні утворення – Канівські дислокації (їх часто називають Канівськими горами). У межах заповідника чимало пам’яток археології, зокрема два скіфських городища, а ще Канівські гори є найбільшою яружно-балковою системою Європи. Тут же розташований найбільший яр Європи – Хмілянський. Його периметр становить123 кілометри. Колись він не був таким величезним. Його агресивне зростання почалося у другій ХІХ століття, коли на схилах Канівських гір ліс почали нещадно й масово рубати на дрова для цукрових заводів. Схаменутися змусила катастрофа, яка сталася у 1903 році – навесні із Хмілянського яру та його приток зійшов гігантський сель. Неймовірним грязевим потоком знесло частину Хмільної та сусіднього (однойменного) хутора. Але значно більше постраждали мешканці Михайлівки – села, яке лежить навпроти Хмільної, на протилежному березі Росі – земляні маси повністю перекрили русло Росі (майже біля гирла) й воно відвернулося праворуч, прямо у Михайлівку. Нещасну Михайлівку змило майже повністю.
Герої Тарасових творів.
Хмілянський сель мав настільки великий розголос, що про нього почув видатний мандрівник, Нобелівський лауреат Фрітьоф Нансен. Його зусиллями зібрали значну суму, на яку розпочали робити із закріплення схилів яру та ліквідації наслідків селю. Мешканці Хмільної висадили на схилах тисячі саджанців дерев, а от мешканцям Михайлівки довелося переселятись на інше місце – Рось уже в старе русло не повернулася.
У Попередній список ЮНЕСКО Могилу Тараса Шевченка та Національний історичний та природний музей-заповідник внесли у 1989 році. Він виділений за змішаним критерієм.
Рекомендую відвідати Успенський собор у Каневі, який був був зведений у 1144 році Великим київським князем Всеволодом Ольговичем. Це одна із 19 пам’яток княжої доби, які збереглися на території України. У 1678 році храм був досить сильно поруйнований татарським військом. У сучасних формах його відновили у 1781–1787 роках. Відтоді це синтез візантійського стилю та класицизму. Поряд із собором могили Святого Макарія та відомого радянського письменника Аркадія Гайдара.
Текст та фото Романа Маленкова
Біля Успенського собору стояла труна із тілом Кобзаря.
