Красногірський монастир офіційно приписаний до села Бакаївка. Село Бакаївка розташоване трохи північніше Золотоноші біля автотраси Київ-Черкаси. Підпорядковане воно Новодмитрівській сільській громаді. Кількість населення близько 200 осіб.
Спасо-Преображенський собор. Шедевр Івана Григоровича-Барського
Легенда про заснування монастиря каже, що у XVI столітті одному константинопольському ченцю явилась у сні Діва Марія й вказала місце, де варто заснувати монастир. Це місце виявилося на Красній горі. Невідомо яким чином, але монах приїхав на вказане місце й викопав тут печеру. Про відлюдника почув власник земель – багатий козак. Він виділив кошти на заснування монастиря. Новина про появу монастиря облетіла весь край. Чисельність монахів почала стрімко зростати. Перший храм звели із очерету й присвятили Георгію Змієборцю.
У XVIІ столітті Свято-Покровська обитель на Красній горі вже була впливовим козацьким монастирем. На місці очеретяного храму вже стояв новий дерев’яний. А 1687 року побудували дерев’яну Покровську церкву.
Монастирські келії
Монастир тривалий час фінансувався козаками. Відповідно він був шпиталем для поранених та притулком для старих і немічних. Але крім того він був осередком поширення козацького духу та козацької військової науки. Монастирі у XVIІ- XVIІІ століттях були своєрідними козацькими інститутами. Межигірський, Трахтемирівський, Мотронинський, Лебединський, Жаботинський та інші монастирі існували за рахунок козаків, але й були джерелом поширення козацтва. Таким монастирем був і Красногірський.
Красногірський монастир у ХІХ столітті. Поцуплено з Вікіпедії
У 30-ті роки XVIІІ століття ігуменом монастиря був призначений відомий християнський діяч, святий рпц, Софроній Іркутський (в миру Стефан Назарович Кришталевський, уродженець Березані – містечка, що нині у Баришівській громаді Броварського району Київської області). Звідси його призначили намісником Олександро-Невської лаври, а звідти у 1754 році відправили єпископом до далекого Іркутська. Софроній повіз із собою велику кількість помічників-послідовників із України. В Іркутську він проповідував православну релігію місцевим народам. Помер Софроній у 1771 році в Іркутську, де й був похований. 1903 року його мощі знайшли нетлінними та чудотворними. 1918 року Софронія було канонізовано.
Монастирський цвинтар
Покровська церква
1767 року Софроній, перебуваючи у Іркутську, ініціював будівництво Спасо-Преображенського собору в Красногірському монастирі та виділив кошти на цю справу. Собор зводили за проектом видатного українського архітектора Івана Григоровича-Барського. У 1771 році будівництво закінчили, але Софроній так і не побачив цієї перлини українського бароко.
У 1786 році царський уряд ліквідував чоловічий монастир на Красній горі. А через чотири роки сюди перевили дівочий монастир. З тих пір обитель існувала як жіноча.
З приходом більшовиків для монастиря настали важкі часи. П’ять років якось він ще існував, але у 1922-му був пограбований і закритий. В будівлях розмістили санаторій для інвалідів, монастирські землі націоналізували. 1941 року монастир знову відкрили. З тих пір він більше не закривався, але існував у страшних злиднях. Монахині, щоб якось заробити на життя наймалися на земельні роботи до селян із Антипівки і Бакаївки. Церква Святої Покрови, збудована у 1859 році, та Спасо-Преображенський собор стояли напівзруйнованими. А поряд із монастирем працювала школа-інтернат для розумово-відсталих дітей.
Відродження монастиря почалося у 90-ті роки минулого століття, а у 2003 році йому повернули землі. Тепер монастир є місцем паломництва та туристичним об’єктом. Хоча фотозйомка, не кажучи вже про відео, тут, як і в усіх жіночих монастирях Московського Патріархату, “нє благословляєтся”.
Текст та фото Романа Маленкова (чорновий текст для путівника Черкащиною видавництва “Грані-Т”)
