У 1696 році цар Петро І пішов черговою війною на турків. Ну типу, як у пісні «Ногу Свєло»: «…и снова идут на войну Петербург и Стамбул…». Цього разу майбутній імператор вирішив захопити османську приазовську фортецю із простенькою назвою Азов. Ну й нехай, це його справа, але ж він цього разу і запорізьких козаків за собою потягнув. І ті били турка не жаліючи живота свого, і здобули звитяжну перемогу. Керував козацьким військом чернігівський полковник Яків Лизогуб. На честь цієї перемоги він вирішив поставити у Чернігові козацьку церкву.
Швидко казка кажеться, та не швидко справа робиться. Через два роки полковник помер, так і не почавши будівництво, але заповів зробити це своєму синові Єфиму. Але і той не розпочав будівництво, адже після чергового походу за царя Петра захворів і помер. Сталося це у 1704 році. Але встиг заповісти будівництво церкви своїм синам – Якову та Семену, які й збудували храм на честь Святої Катерини. Освячення відбулося у 1715 році.
Катерининську церкву збудували на високому пагорбі, який був відділеним від Дитинця глибоким яром. Це місце мало назву Третяк, в давньоруські часи тут вже стояла церква.
За своїми формами церква повторює типовий козацький дерев’яний храм. Стиль церкви – бароко. Вона є одним із еталонів українського (козацького) бароко. П’ять восьмериків тут об’єднані в єдине ціле і завершуються п’ятіркою бань.
Катеринка після пожежі 1941 року (фото із особистого архіву сім’ї Ягодовських)
Катерининська церква всефасадна (всі її фасади виглядають однаково). Вона має три входи, які, як і віконні прорізи, оздоблені бароковим декором.
У 1837 році, після великою пожежі, церква пережила значну реставрацію. Тоді до її західного фасаду добудували притвор. А через 81 рік до церкви добудували дзвіницю, яка не збереглася до нашого часу.
Радянський період був нелегким для перлини козацького бароко, але їй пощастило, й вона збереглася до нашого часу. У 1933 році Катерининська церква була закрита. Тут влаштували архів. А у серпні 1941 року у церкву влучила бомба і архів загорівся. П’ятьма гігантськими смолоскипами палала «катеринка». Вистояла вона лише завдяки міцності та надійності конструкції.
У 1947 році були проведені роботи із консервації храму, який залишився без крівлі і куполів. У 1951-му розібрали притвор та дзвіницю й почали реставрацію храму, а через одинадцять років відреставрований храм включили до складу новоствореного історико-культурного заповідника «Чернігів Стародавній».
Нині Катеринка є однією із візиток Чернігова. Її стрункий силует зустрічає гостей міста, які прямують із півдня. Офіційна адреса храму – алея Героїв, 6. Це кафедральний храм Чернігівської єпархії УПЦ Київського патріархату, якому храм передав Вищий адміністративний суд України у 2008 році. Щоправда Московський патріархат, незадоволений цим рішенням, поставив біля церкви велику палатку, нарікши її «походный храм». Варвари палили цей «храм» вже двічі, але кожного разу ставилася нова палатка. Особисто я раніше був на боці київських церковників – ну не має Москва ніякого відношення (і морального права) до храмів, знищеного нею козацтва. Але зараз я відношусь до цього конфлікту більш нейтрально, адже обидва «патріархати» є відщепленими від Вселенського (Константинопольського) і розігрують свої ролі лише заради грошей. Ну а храми належать народу, і нехай хоч в одному із чернігівських храмів народ молитиметься своєю корінною мовою.
Текст та фото Романа Маленкова
P.S. Кажуть, що розписів у храмі ніколи не була. На сніжно білих стінах висіли ікони. Тому немає розписів і зараз.
