Розташування: Чернігівська область, Коропський район
Площа: 31035,2 га
Підпорядкування: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України
Поштова адреса: 16211, Чернігівська обл., Коропський р-н, с. Мезин,
вул. Кибальчича, 17
Тел.: (04656) 3-57-37, факс: (04656) 3-57-03
Мезинський національних природний парк було створено згідно з Указом Президента України від 10 лютого 2006 року № 122 на базі ландшафтного заказника загальнодержавного значення “Рихлівська дача” (789 га), ландшафтних заказників місцевого значення “Мезинська Швейцарія” (154 га), “Урочище Криничне” (7 га), “Жуків яр” (118 га), “Змєєвщина” (247 га), “Свердловський” (159 га), ботанічного заказника “Дубравка” (742 га).
Парк створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових та унікальних природних комплексів Полісся.
Основними завданнями парку є збереження цінних природних комплексів та об’єктів Полісся, проведення науково-дослідної роботи по вивченню природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони довкілля та ефективного використання природних ресурсів; створення належних умов для організованого туризму, екскурсій, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах, 
відродження місцевих традицій природокористування, розвиток традиційних видів господарювання – племінного конярства, бджільництва, відновлення місцевих осередків художніх промислів – кераміки, ткацтва, народного малярства.
Загальна площа парку становить 31035,2 га, з яких 8543,9 га надаються парку в постійне користування. Функціональне зонування території парку ще не проведено.
В установі працюють 25 чоловік, штати наукових працівників поки що не сформовані, у службі охорони парку працюють 20 осіб.
Територія Мезинського національного природного парку відноситься до Новгород-Сіверського Полісся, Новгород-Сіверського фізико-географічного району та простягається вздовж правого берега р. Десна.
Кліматичні умови території парку, як і клімат Новгород-Сіверського Полісся, більш континентальний, ніж в інших поліських областях. Зима відносно холодна та сніжна. Середня річна температура повітря становить +6°С, січня – -7,9°С, липня – +19,4°С. Безморозний період триває близько 160 днів. Середня сума опадів становить 590-640 мм, більша частина яких випадає у теплу пору року. Середня тривалість періоду з стійким сніговим покривом становить 110-115 днів, середня висота снігового покриву – 21-22 см.
На території парку протікають р. Десна із невеликими правобережними притоками – річками Студинка, Криста, Головесня, Хвостинка. В заплаві р. Десни збереглося багато стариць та озер, серед яких найбільшим є озеро Хатинь, площею 50 га. Болота займають незначні площі і розташовані на півночі парку двома невеликими масивами.
У центральній та північній частині Мезинського національного парку на схилах ярів та балок переважають дерново-підзолисті супіщані і суглинисті ґрунти, а також сірі опідзолені суглинисті ґрунти на лесовидних суглинках. Південна та західна частини парку в заплаві р. Десна заболочені. 
Ґрунтовий покрив тут в основному представлений торфами та дерновими оглеєними і глеюватими ґрунтами. Надзаплавні тераси складені потужними пісками з дерновими слабопідзолистими та світло-сірими лісовими ґрунтами.
Однією з особливостей території парку є відсутність великих територій, зайнятих однорідною рослинністю. Лісистість території парку становить 43%, під луками зайнято – 16%, болотами 2%, водами – біля 4% території. Вододільні простори розорані і зайняті сільськогосподарськими угіддями, частка яких становить близько 35% території парку.
Природна рослинність цієї території не зазнала значних змін в результаті діяльності людини, вона представлена лісами, чагарниками, луками, болотами та водним і прибережно-водним типами рослинності. Переважаючим типом рослинності є лісовий, в якому превалюють дубові, липово-дубові, кленово-липово-дубові ліси, в яких дуб завжди формує перший ярус з домішками інших порід. Другий ярус створюють липа серцелиста та клен гостролистий. В лісах добре розвинуті яруси підліску та травостою.
Дубові ліси займають значні площі в центральній частині парку на схилах ярів і балок різних експозицій крутизною від 5° до 30°, а також покривають плато на нерозораних ділянках. Серед дубових лісів переважають середньовікові та достигаючі, стиглих деревостанів збереглося мало. Для них характерний середньобонітетний і високозімкнутий (0,7) одноярусний деревостан, сформований віковими дубами. Вони досягають 23-27 м висоти і мають стовбури 36-44 см в діаметрі. Густий підлісок формує висока (до 5 м) ліщина. В трав’яному покриві домінують, в залежності від екологічних умов, яглиця звичайна, зірочник лісовий, осока волосиста, підмаренник пахучий.
Липово-дубові та кленово-липово-дубові ліси, основні масиви яких зосереджені в урочищі “Дібровка”, що знаходиться біля с. Великий Ліс, займають вузькі міжбалочні шпилі та круті (25-35°) схили. За віком переважають середньовікові та достигаючі деревостани. Перший ярус сформований дубом з домішкою ясена. Вікові дуби досягають 23-25 м висоти з діаметром стовбурів 35-40 см. Другий ярус нижчий на 4-6 м, утворений липою серцелистою та кленом гостролистим. Густий і високий підлісок утворює ліщина. В травостої домінують яглиця звичайна та осока волосиста.
В західній частині парку, в урочищі “Рихлівська дача” поширені похідні грабово-дубових лісів. Одноярусний і дуже густий деревостан в різних співвідношеннях утворюють граб звичайний, дуб, ясен, осика, береза повисла, липа серцелиста. Ці ліси цікаві тим, що граб звичайний тут знаходиться на східній межі свого поширення
На давніх порубах дубових, липово-дубових, кленово-липово-дубових лісів виникають похідні угруповання, представлені осиково-березово-широколистяними лісами, які розміщені переважно в східній частині парку, та березовими лісами, що зростають у його північній частині.
Луки на території парку зосередженні переважно в заплаві р. Десна, в меншій мірі у заплавах її приток – Студинки, Хвостинки, Криски, Восковухи, заплави яких тут частіше заболочені. В межах парку заплава р. Десна має ширину 2-4 км і характеризується відсутністю заплавних лісів та незначною кількістю чагарників. Це свідчить про активне використання у минулому луків в якості сіножатей та пасовищ.
Заплавні луки представлені справжніми і золотистими луками. Серед перших переважають лисохвостові та тонкомітлицеві. Лисохвостові угруповання займають вирівняні та плоскі гриви в прирусловій, рідше в центральній частинах заплави, а тонкомітлицеві – підвищені місця в прирусловій і центральній частинах заплави. Дані угруповання характеризуються густим (90-100%) і високим (70-90 см) травостоєм, які нараховують у своєму складі до 30 видів. Зниження навколо старичних 
озер займають болотисті луки, представлені угрупованнями бекманії звичайної та мітлиці повзучої. На схилах південних експозицій балок, місцями в плакорних умовах прияружних ділянок, трапляються фрагменти суходільних луків, представлених угрупованнями тонконога вузьколистого.
Болота на території парку зосереджені в заплаві р. Десна та її приток і не займають значних площ. Болотна рослинність представлена евтрофними трав’яними болотами, серед яких переважають угруповання осоки гострої та лепешняка великого. На території парку багато стариць та старичних озер, більша частина яких заросла частково чи повністю. В них переважають угруповання тілоріза алоєвидного та стрілолиста звичайного.
Детальне вивчення флори та фауни парку ще попереду, за попередніми даними тут відмічено зростання 220 видів судинних рослин, з них до Червоної книги України віднесено водяний горіх плаваючий, сальвінію плаваючу, пальчатокорінник м’ясочервоний та травневий. Два перших види охороняються також згідно з Бернською конвенцією. На території парку відмічено наявність 5 водних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: формації глечиків жовтих, латаття білого, латаття сніжно-білого, водяного горіха плаваючого, сальвінії плваючої.
У парку мешкають 149 видів хордових тварин: 25 видів риб, 9 -земноводних, 3- плазунів, 93 – птахів та 19 – ссавців. Із рідкісних видів, занесених до Червоної книги України, тут відмічено 24 види: дозорець-імператор, вусач мускусний, джміль пахучий, кордулегастер кільчастий, махаон, стерлядь, мідянка, пугач, лелека чорний, журавель сірий, змієїд, лунь степовий, горностай, видра річкова, борсук, норка європейська і ін. Із видів, занесених до Європейського червоного списку, у парку мешкають вовк, деркач, п’явка медична, коромисло лучне, гноєїд рогатий, мурашка руда лісова і ін., загалом 14 видів тварин. На території парку мешкають також 42 види мисливських тварин, зокрема заєць сірий, бобер річковий, лисиця, єнотовидний собака, гуска сіра, гуска велика білолоба, гуменник,
крижень, шилохвіст, свищ, куріпка сіра, перепел, лиска, курочка водяна, турухтан, чорниш, фіфі, перевізник, бекас, дупель і ін. Із видів, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, на території парку відмічено мешкання 71 виду тварин: норець малий, бугай, бугайчик, шуліка чорний, канюк звичайний, чапля велика біла, рибалочка, бджолоїдка звичайна, одуд, ремез, щиглик, жерлянка червоночерева, ропуха зелена, квакша звичайна і ін.
Окрім унікальних природних комплексів та об’єктів, на території парку знаходиться близько 50 пам’яток археології. Серед них всесвітньо відома Мезинська палеолітична стоянка, вік якої нараховує майже 20 тисяч років. Село Мезин розташовано на березі Десни за 47 км від районного центру смт. Короп. На території села у 1908 році було виявлено поселення кроманьйонців доби пізнього палеоліту – родового колективу періоду матріархату. Основне заняття його – полювання на диких тварин. Тут знайдено залишки жител, що будувалися з кісток мамонтів. Надзвичайну цінність мають знахідки творів найдавнішого мистецтва – орнаментовані статуетки з бивня мамонта, фігурки тварин, меандрові браслети, цілий набір музичних інструментів з кісток тварин, розфарбованих червоною вохрою. Нині на місці стоянки діє археологічний музей. Багато пам’яток різних епох та археологічних культур збереглося у селах Бужанка, Курилівка, Свердловка, Радичів, Черешеньки.
У межах парку та поблизу нього є ціла низка історичних селищ та сіл, де збереглися пам’ятки архітектури – світські та храмові споруди: архітектурно-паркові комплекси, церкви. До них належать: с. Вишеньки з палацом П.О. Румянцева-Задунайського, що був споруджений з нагоди приїзду в Україну 1786 року імператриці Катерини ІІ та Успенською церквою (др. пол. XVIII ст.), селище Короп з церквами Іллінською (сер. XVIII ст.), Вознесенською (др. пол. XVIII ст.) та Троїцькою (XIX ст.), с. Риботин з Миколаївською церквою (поч. XX ст.), с. Жовтневе (Рождествене) з церквою Різдва Богородиці (кін. XVIII ст.) та дзвіницею (XIX ст.), с. Оболонне з церквою Різдва Богородиці (поч. XIX ст.).
Селище Короп належить до давніх українських міст, відомих з часів Київської Русі. Поблизу нього знайдені залишки давньоруського міста. У Коропі містяться визначні історичні пам’ятки – храмові споруди XVIII ст., є також меморіальний і краєзнавчий музеї.
Підготовлено за підтримки та на основі матеріалів Державної служби заповідної справи України
