Якщо вже почав писати про храми Подолу присвячені Миколі Чудотворцю (церква Миколи Притиска), то потрібно продовжувати. Отже наступним буде Микола Набережний (вул. Сковороди, 12).
Церква Миколи Набережного (Мірлікійського)– один із шедеврів Івана Григоровича-Барського – типовий козацький тетраконховий храм виконаний у формах українського бароко та елементами класицизму. От тільки стандартна, фактично безлика, штампована петербурзька дзвіниця із теплою церквою дуже псує ефектний вигляд храму Миколи Набережного.
Церква Святого Миколи відома у Києві із 11 століття, хоча про неї ніяких письмових даних не збереглося. Писемна згадка про дерев’яну церкву Миколи, що стояла недалечко від Дніпра (звідси і побутова назва – Миколи Набережного), відноситься до 1543 року. У 1677 році та церква згоріла. На її місці збудували нову, також дерев’яну. Кошти на будівництво виділив київський війт Ждан.
Сучасну будівлю храму заклали у 1772 році, навпроти того місця, де стояла дерев’яна. Проектував храм та керував будівельними роботами видатний майстер українського бароко Іван Григорович-Барський. Ймовірно, за прообраз він узяв Трьохсвятительську церкву із села Лемеші (до речі, теж спотворену стандартною російською дзвіницею). Закінчили будівництво у 1775 році, а у 1811-му велика пожежа дуже сильно пошкодила храм і фактично знищила живопис 18 століття. Тому храм розписували фактично «з нуля» у 1830-ті роки. Цю роботу проводила група київських майстрів під керівництвом живописця Синельника. У 1850-ті роки відбувався другий етап живописного оформлення храму. В ті ж роки у формах пізнього класицизму було виконано різьблений іконостас, який зберігся до наших днів.
В кінці 19 та на початку 20 століть у храмі виконувались розписи, які не мали значної художньої цінності, адже виконувались майстрами без належної професійної підготовки. Під час реставрації у 1980-ті роки ці записи були розкриті.
Величезну цінність має ікона «Св. Микола Мірлікійський» датована першою половиною 17 століття. Цей справжній іконописний шедевр нині зберігається у храмі.
Храм Миколи Набережного має величезне історико-культурне значення, адже тривалий час вважався однією із архітектурних домінант Подолу. А ось дзвіниця, зведена поряд із храмом у 1875 році, значної архітектурної цінності не має, хоча нині вважається невід’ємною частиною архітектурного пазлу Подолу (вона хоч і простенька, але доволі симпатична і доглянута). У мережі Інтернет часту вказують, що цю дзвіницю проектував київський губернський архітектор Михайло Іконников. Але це не так, адже проект виконаний Іконниковим у Санкт-Петербургу не затвердили, давши, натомість, стандартний (зразковий) проект дзвіниці із теплою церквою.
Церква Миколи Набережного після звільнення Києва від фашистських окупантів і до 1960 року була єдиним діючим храмом міста. Але потім закрили і її. Лише 1992 року до храму повернули богослужіння. Його передали громаді Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), деякий час тут навіть містилася кафедра цієї конфесії.
Текст та фото Романа Маленкова
При написанні використано: Звід пам’яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах. Том 2. – Київ: Головна редакція зводу пам’яток історії та культурі при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1999.
