Церква Миколи Чудотворця біля Набережно-Хрещатицької вулиці у Києві – єдиний храм у Європі, шо стоїть просто посеред водойми. Тобто не на острові (таких вистачає), а саме посеред води. Відповідно він відомий як храм «на воді» («на водах»).
Храм постав коштом компанії «Укррічфлот» за сприяння її керівника Миколи Славова. Будівельні роботи велися упродовж 2003-2004 років. Освятили храм на честь св. Миколая 7 липня 2004 року. Присвята св. Миколаю невипадкова і досить прозора. З одного боку цей святий є покровителем мореплавців (і річкоплавців теж), з іншого це небесний покровитель усіх Микол. У тому числі й ктитора храму Миколи Славова. Власне храм, по факту, і постав як помпезний прижиттєвий пам’ятник пана Славова.
Вплив смаків та світогляду Миколи Славова досить яскраво втілився, що в архітектурі, що в внутрішньому убранстві цього храму.
Храм постав за проєктом творчої архітектурною майстернею «Юрій Лосицький», автори проекту — Юрій Лосицький, Олена Мирошніченко. В архітектурно-просторовому вирішенні застосовано мотиви «стовпових» храмів доби українського бароко. Архітектори підійшли до вирішення завдання досить творчо, цікаво і майстерно. Але загальне враження від храму псується великою кількістю «золотіща». Навряд це вибір архітекторів. Тут явно виражений вплив смаків замовника із когорти «крєпкіх хозяйствєніков». Останні, у своїй більшості, в гуманітарній та культурній сфері мають не аби які прогалини. Як і дефіцит художнього смаку. Зате полюбляють, аби все було «па-багатому». Так чи інакше, але велика кількість позолоти досить сильно псує вигляд досить цікавого і вишуканого за архітектурним задумом храму.
Світогляд пана Славова яскраво відобразився і у внутрішніх розписах храму. «Крєпкі хозяйствєнікі» та «червоні директори», які сформувалися в радянську добу, нагадаємо, світоглядно тісно зав’язані на Мокву, яка для них, впродовж життя була центом Світу. Це яскраво видно у стінописі храму.
Зокрема тут бачимо сонм головних «політичних» святих Московщини. Св. Алєксандра Нєвського, преподобного Сергєя Радонєжського, св. Тіхона патріарха Москковського та преподобного Серафіма Саровського…
Останній цікавий тим, що саме на початок «нульових», коли постав храм-на-воді в Росії починається активна розкрутка цього специфічного «святого». При чому це відбувалося у рамках просування російської імперської ідеї.
Нічим особливим, зауважимо, Серафим Саровський не уславився. Був ченцем, став відлюдником і вів праведне життя. Всі чудеса, пов’язані з його ім’ям, нічим не підтверджені, а найбільш знакові, як і переказ, що до нього, мовляв, таємно приїжджав радитися сам імператор Олександр I, – давно спростовані. Це була дуже праведна і щиро віруюча людина, але не більше. В кращому випадку йому світила роль маловідомого місцевого святого.
У РПЦ і її філії в Україні під назвою «УПЦ» дуже не люблять згадувати, як Серафим Саровський був канонізований.
Відомо, що дружина Миколи II імператриця Олександра Федорівна захоплювалася містикою і оточувала себе всякими схимники, відлюдниками, юродивими, віщунами та іншими шарлатанами. Одна історія з Григорієм Распутіним чого варта! Мало хто знає, що у «старця» був попередник – якийсь французький проповідник Нізье Філіп. У Франції навколо Нізье утворилася ціла секта, яка вважала його втіленням самого Ісуса Христа.
Вплив цього пройдисвіта на імператорську сім’ю було величезним. У липні 1902-го імператор записує в щоденнику «Мр. Philippe говорив і повчав нас. Що за дивні години!».
Але після того, як агенти МВС представили величезний звіт про підозрілу діяльність шарлатана, цар був змушений вислати Нізье назад у Францію.
Прощаючись з царицею Нізье, мовляв, сказав, що довгоочікуваного спадкоємця їй допоможе народити відлюдник Серафим Саровський, який помер 70 років тому. Царська сім’я одразу зажадала від обер-прокурора Святійшого синоду Костянтина Побєдоносцева негайно канонізувати Саровського. Спеціальна комісія розкрила могилу Серафима – замість нетлінних мощей там лежали звичайні кістки.
Незважаючи, що всі члени Священного Синоду не схвалювали канонізації, відкрито виступити проти імператора ніхто так і не наважився. У липні 1903 року при величезному скупченні народу відбулися «Саровскіє торжества». В лояльній цареві пресі ця канонізація була подана як яскравий приклад єднання влади з народом. Мовляв, народ почитав Святого Старця, а цар-батюшка зробив все, щоб, щоб офіційно визнати Серафима Саровського святим.
Через рік святий дійсно подарував цареві спадкоємця – хворого на гемофілію Олексія.
У нинішній Росії роздутий культ Серафима Саровського популяризується з тієї ж причини, що й до революції. Якщо «святий» цар Микола Кривавий – це сакралізація кремлівської влади і відродження Імперії, то Серафим Саровський – сакралізація єдності російської влади і народу. В умовах України це ще й сакралізація саме російської влади. Плюс постійне нагадування: святість може виходити виключно з Росії.
- Цар Микола ІІ зневажливо дивиться на малоросів унизу
Про «святого» Миколу Кривавого, «канонізація» якого московською «церквою» відбулася практично одночасно з початком розкручування культу св. Серафима Саровського в церкві-на-воді теж не забули. Кожен бажаючий може тут помилуватися його ликом.
«Святий» Микола Кривавий є візитівкою, символом і прапором Російської церкви. Його ікони і лосі прикрашають культові споруди УПЦ Московського патріархату, як символ відданості цієї структури Москві.
В 1918 р. кореспондент ІА “Новороссия”, так писав про вшанування «ікони» російського царя в окупованому Луганську:
«Память о Государе, о Царской семье – очень важная часть русской идентичности. Показательно, что ненависть к Царственным Страстотерпцам проявляют люди, чья русская идентичность замещена какой-либо другой, например, украинской, (…) – рассказал прихожанин храма святых мучеников Гурия, Самона и Авива Алексей Селиванов. Последние годы показали, что выходившие на крестные ходы в Царские дни, чаще всего, оказывались верными [России] до конца. Киевляне, харьковчане, одесситы, выходившие в своих городах с иконами Государя, первыми присоединились к ополчению Донбасса».
Найбільше зі стінопису тішить лик «святого» Сергія Олександровича Романова. Син імператора Олександра ІІ довгий час був Московським губернатором і в 1905 р. загинув від бомби терориста Каляєва. А ще він був відкритим гомосексуалістом і того не приховував. А як же «духовність»? А як же «скрєпи»?
- “Святий” Ушаков (внизу, праворуч)
І родзинка на тортик. Є тут ще один дивовижний «святий» – російський адмірал Федір Ушаков.
Віл 2001 року адмірал Ушаков, на лише історичний персонаж, але й «святий праведний воїн» РПЦ, та один із символів «русского міра». У 2022 році на концерті в Лужниках на честь чергової річниці анексії Криму Путін заявляв, що дата початку вторгнення в Україну не випадкова, бо збігається з днем народження «святого» флотоводця, який проголошений Гундяєвим небесним покровителем російських військових моряків. Тож коли прилетить чергова ракета пущена з акваторії Чорного моря, – знаємо кому за це дякувати.
Храмом-на-воді краще милуватися ззовні. Бо всередині аж занадто «рускім міром» тхне…
