Хрестовоздвиженська церква (вул. Воздвиженська, 1) — православний храм на Подолі, пам’ятка архітектури XIX століття. Поки що знаходиться в підпорядкуванні служителів культу Московського патріархату.
Храм постав на місці однойменної дерев’яної церкви 1748 року, яка була зведена коштом мешканців прилеглих Кожум’як, чий ремісничий цех належав до Київського братства. Цей храм пішов за димом під час сумнозвісної Великої пожежі 1811 року, яка знищила майже весь Поділ.
Майже одразу на місці згарища почали зводити нову, вже муровану, церкву, яку освятили 1841 р.
Проект будівлі у стилі пізній класицизм (ампір) розробив перший головний архітектор Києва Андрій Меленський. Є навіть креслення за його підписом. Цей знаменитий учень видатного італійського архітектора Джакомо Кваренгі залишив по собі чималий спадок, а багато його творів сьогодні є символами Києва.
Пізніше, у 1860 р., архітектор Петро Спарро облаштував над нартексом двоярусну дзвіницю з годинником, завершену банею зі шпилем. Спарро таж чимало «наслідив» у столиці. Зокрема розробив проект надбудова 4-го ярусу дзвіниці Софійського собору.
У 1886-1887 під керівництвом архітектора Володимира Ніколаєва замість старої дерев’яної було зведено південну муровану прибудову, на верхньому поверсі якої влаштували ризницю, на нижньому відкрили церковнопарафіяльну школу.
Ніколаєв, – теж не аби яка величина. Без його спадщини годі собі уявити сучасний Київ. Саме він склав проект постаменту пам’ятника Богдану Хмельницькому і втілив його у життя. Серед низки його творінь знаменитий особняк Лібермана. Нині це будинок Спілки Письменників України.
Для забезпечення входу на другий поверх спорудили наріжну терасу-паперть з одномаршовими кам’яними сходами вздовж південної стіни. У 1901-1905 р.р. за проектом вже згаданого Ніколаєва добудовано симетричний південній прибудові північний приділ, на другому поверсі якого освячено престол на честь ікони Казанської Божої Матері. Таким чином остаточно сформовано сучасний архітектурний об’єм будівлі, до створення якого причетна ціла плеяда найзначніших архітекторів Києва.
Після захоплення Києва російськими більшовиками храм певний час залишався діючим. Але 1935 року його все ж закрили. Церковні приміщення пристосували під різні майстерні та склади. Тоді ж Інтер’єр церкви сильно пошкодили. За Другої світової, у час коли російська окупація змінилася німецькою, відправи поновили і відтоді більше не припиняли.
Церква двоярусна, цегляна, побілена, у плані — тринавна з трьома півкруглими у плані апсидами та нартексом на всю ширину західного фасаду. Вісь симетрії основного об’єму визначають сферична баня над головним вівтарем та вписана у нартекс дзвіниця типу восьмерик на четверику, завершена сферичною гранчастою банею зі шпилем. Вхід на верхній ярус забезпечує Г-подібний у плані асиметричний об’єм на південно-західному наріжжі, де над приміщенням першого поверху міститься відкрита тераса, на яку ведуть одномаршові сходи вздовж південної стіни.
Тераса з кам’яним замощенням огородженна фігурними ґратами. Два інші входи у храм розташовані з боку західного фасаду (під терасою та по осі дзвіниці). Перекриття першого ярусу в первісному ядрі склепінчасті (у наві — півциркульне, в апсиді — сплощене сферичне склепіння), у бічних приділах — пласкі цегляні по рейках. У другому ярусі перекриття у головній наві та вівтарях пласкі по дерев’яних балках, в апсиді — сферичний купол на світловому підбаннику.
Покриття вальмових дахів та бань бляшане, вінцевий ліхтарик із маківкою над головним вівтарем та баня зі шпилем над дзвіницею позолочені. Зовнішнє оформлення вирішене у стилістиці класицизму.
