Прибережна частина Подолу використовувалася у якості своєрідного річкового порту чи не від дохристиянських часів. Нагадаємо, що річки у давнину були головними транспортними артеріями. Влітку – по воді. Взимку кригою. Сухопутні дороги, а швидше «напрямки», були навіть не другорядними шляхами сполучення.
Втім говорити що тоді тут був порт – досить складно. Це було хаотичне нагромадження різноманітних причалів та складських споруд.
Історія порту в більш-менш класичному розумінні починається щойно у 1897 році, коли тут відкрили перший річковий порт. Це був один із найбільших річкових портів тогочасної Європи. Лише довжина його причалу сягала понад три кілометри!
Тогочасний річковий порт Києва в основному був вантажним. Чималий пасажирський потік (до 2-х мільйонів людей на рік!) обслуговувався по «остаточному принципу». Що «царський», що ранній совіцький Річкові вокзали не відрізнялися ні розмірами, ні архітектурою ні зручністю для пасажирів.
З бурхливим розвитком Києва у повоєнні часи старий Річковий вокзал остаточно перестав відповідати своєму завданню. Його знесли, аби звести новий, сучасний. Проект розробили архітектори Вадим Гопкало, Вадим Ладний і Григорій Слуцький. Будівництво почалося в 1957 році і тривало чотири роки.
У підсумку споруда стала окрасою не лише Подолу, але й усього Києва. Річковий вокзал постав у вигляді величного корабля, що кинув якір просто на березі Дніпра. За задумкою творців він мав символізувати романтику річкових подорожей.
Схожість з кораблем підкреслювала башта, що нагадувала капітанський місток зі щоглою. В башті розмістили апаратурою зв’язку.
Інтер’єр вокзалу прикрасили мозаїчні композиції художників Едуарда Коткова, Віктора Ламаха та Івана Литовченка. Особливо вражали роботи «Дніпро – торговий шлях» і «Чайки над водою».
У середині Річкового вокзалу працювали касовий зал, кафе, ресторан, пошта тощо…
Ще до вісімдесятих років минулого століття Річковий вокзал був одним із найвелелюдніших місць столиці. Десятки суден одночасно причалювали чи відходили. Юрми пасажирів… Безліч кав’ярень, кіосків та закусочних. Чимало киян сюди приходили просто погуляти. Життя буяло…
Від початку 90-х все це вмить зникло.
В радянські часи конструктори, які розробляли кораблі та їх двигуни на таку дрібницю, як економічність увагу не звертали. Пальна було – хоч залийся, а коштувало воно копійки. Коли ж за пальне довелося платити по повній – пасажирські річкові перевезення вмить стали збитковими. Особливо знаменитими «Ракетами», що здійснювали швидкісне сполучення. «Ракети» хоч і літали по Дніпру, як ракети, але й пальне «жерли» як не в себе.
Річковий вокзал перетворився на пустку. Кілька екскурсійних теплоходів, що катали туристів, погоди не робили. На початку 1990-х основна частина вокзалу здавалася в оренду під дешеві крамниці.
У 2012 році вокзал закрили на реконструкцію, але нічого робити не стали. Приблизно ж у той час було втрачено чи пошкоджено низку декоративних панно.
Він залишався занедбаним аж до 2016 року. Тоді спробували реалізувати амбітний проект зі створення на його основі великого туристичного центром із ресторанами, нічними клубами, відкритим басейном тощо. Йшли активні роботи, але у підсумку з того нічого не вийшло.
У 2021 році в Річковому вокзалі оселився приватний університет American University Kyiv, – перший в Україні заклад освіти за американськими стандартами. Реставрація споруди тривала 2 роки і він знову відкрив свої двері квітні 2023 року, але вже як освітній центр
