Личаківський цвинтар – те місце, яке практично завжди включається до екскурсійних маршрутів по Львову. Чим же привертає некрополь десятки тисяч туристів щороку? На заснованому в 1786 році кладовищі свій спокій знайшли близько 400 тисяч людей різних національностей і релігій. Традиційно тут ховали членів знатних родів, представників культурної, наукової, духовної та адміністративної еліти міста. За радянських часів (до 1975 року) цвинтар був відкритий для масових поховань. І тепер між старовинними каплицями і сімейними склепами можна побачити ряди простих і малоестетичних пам’ятників без хрестів. У 1990 році Личаківський цвинтар став історико-культурним заповідником. І справді: як на Україні, так і в інших європейських країнах, подібних старовинних некрополів залишилося дуже небагато.
Ще здалеку, коли підходиш вулицею Мечникова до центрального входу, видно, що кладовище просто потопає в зелені. Доглянуті доріжки та алеї з віковими деревами формують атмосферу не цвинтаря, а ландшафтного парку. Величезна кількість всіляких скульптур, встановлених на надгробках, – справа рук відомих майстрів, чиї твори не залишать байдужим тих, хто їх побачить. Скульптурні композиції, встановлені на могилах вірменського архієпископа Самуеля Стефановича, добродійника і доктора медицини Юзефа Торосевича або артистки Регіни Марковської (“Спляча красуня”), – запам’ятовуються назавжди.
Проходячи біля величних та інколи досить похмурих склепів, в яких покоїться прах не одного покоління жителів Львова, мені чомусь згадався дивакуватий лікар з невловимої та засекреченої німецької субмарини. Тим, хто не дивився хіт радянського кінопрокату “Секретний фарватер”, нагадаю, що дивакуватість ескулапа полягала в наступному: він свято вірив, що не знайде смерть в морській пучині, а буде похований на одному з тихих місць на суші (ділянки були завчасно викуплені на кладовищах різних частин світу). Європейська традиція сімейних поховань не розкидала могили родичів по різних кладовищах. Кожен член сім’ї знав, що, де б він не зустрів смерть (нехай навіть далеко від дому) – родичі зроблять все можливе, щоб його прах почив в сімейній усипальні (склепі або каплиці).
Прогулюючись доріжками Личакова, читаєш на надгробках вибиті німецькою та польською, українською та вірменською, латинською та російською мовами скорботні написи. Воістину перед смертю всі рівні: багаті та бідні, цивільні та військові, обдаровані та ординарні, віруючі й атеїсти, наукові генії та малограмотні, генерали-герої і невідомі солдати. Мене вразив своєю простотою випадково знайдений трапецієподібний надгробок померлого в 1923 році князя Ольгердовіча-Лукомського, що різко контрастує з великими усипальницями польських багатіїв.
Композиція “Каменярі” на могилі Івана Франка (скульптор С.Литвиненко)
Композиція “Орфей” на могилі Соломії Крушельницької (скульптор Т.Бриж)
Могила вірменського архієпископа Самуеля Стефановича
Личаківський некрополь став братською могилою для солдатів багатьох воєн та борців за незалежність своїх народів. Найвідомішим є меморіал “Львівські орлята”, навколо відкриття якого розгорілися довгі суперечки між львівськими владою і польською стороною. “Орлята” – молоді поляки, загиблі в листопаді 1918 року під час боїв за Львів між польськими загонами та українськими солдатами. За радянських часів поховання польських солдатів, що загинули в боях з українськими і радянськими військами 1918-1920 роках, було практично повністю знищене. Сьогодні рівні ряди хрестів військових поховань, позбавлені рослинності, – сучасний антивійськовий пам’ятник, що закликає до мирного врегулювання будь-яких конфліктів.
Поряд з “Львівськими орлятами” знаходиться меморіал, зведений в середині 90-х років минулого сторіччя на згадку про загиблих воїнів Української Галицької Армії, а також патріотам, загиблим в боротьбі за незалежність України.
Меморал “Львівські орлята”
Трагічна доля людей, похованих у братській могилі на полі № 82 кладовища. Там покоїться прах безневинних жертв Сталінських репресій, замучених катами комісаріату внутрішніх справ.
На жаль, за досить тривалу історію Личаківського некрополя, в різні часи велика кількість поховань, скульптур і архітектурних споруд втрачена. Як послання і повчання для сучасника і подальших поколінь, на цегляній стіні кладовища (з підписами колишніх президентів України і Польщі) вибиті слова “Пам’ятаймо про минуле, але думаймо про майбутнє”.
Дуже багато відомих людей знайшли останній притулок на Личаківському цвинтарі. Серед них: видатний письменник та поет Іван Франко, засновник “Руської трійці” Маркіян Шашкевич, фундатор організації “Просвіта” Володимир Барвінський, легендарна співачка Соломія Крушельницька, відомий композитор Станіслав Людкевич, один з кращих українських істориків Іван Крип’якевич, письменниця Ірина Вільде, автор “Червоної рути” та “Водограю” Володимир Івасюк, композитор Ігор Білозір, олімпійський чемпіон Віктор Чукарін, польська дитяча письменниця та поетеса Марія Конопницька, польська письменниця Габріеля Запольська, видатний польський художник Артур Гротгер, польський національний герой Юліан Ордон та багато інших.
Текст та фото Андрія Волкова
СХЕМА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ЗАПОВІДНИКА “ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР”
