Місто-порт з’явилося на місці свіжозахопленої росіянами турецької фортеці Хаджибей у 1795 році. Ніхто не записав чому, порт назвали «Одеса» – для науковців це і нині загадка. Чи то помилково локалізували давньогрецьке місто Одесос на місці Хаджибея, хоча воно лежало на місці сучасної болгарської Варни, чи то перекрутили назву турецького регіону Едисан (саме в його межах лежав Хаджибей). Хто зна.
Один із символів Одеси – оперний театр
За двадцять років до заснування Одеси, відразу після руйнування Запорізької Січі у 1775 році, поряд із Хаджибеєм поселились козаки. Вони отримали дозвіл від турецького султана і заснували чималеньке село Куяльник. Нині це частина Одеси. Козацький цвинтар Куяльника – один із найбільших і найстаріших в Україні, називається Сотниківська січ (кажуть, перші поховання тут були членів родини Сотниченків). Тут зберіглося 205 старовинних козацьких хрестів – унікальна пам’ятка української історії.
Саме козаки стали першими розбудовниками порту, а першим керівником міста став каталонець Хосе де Рібас. Потім містом керував француз Дюк де Рішельє (родич відомого кардинала), який перетворив Одесу із дрібного припортового містечка у крупне торгове місто. У 1820 році це вже був найбільший чорноморський порт імперії, небувалому розвитку якого сприяло впровадження порто-франко (вільної економічної зони) ще у 1817 році.
Одеський порт сьогодні
Одеська міська Дума
1823 року керівництво Новоросійською губернією, разом із Одесою, передали Михайлу Воронцову. Князь активно займався розбудовою і розвитком міста. В епоху його правління Одеса перетворилася на архітектурну перлину імперії (класицистичний комплекс забудови міста не має аналогів в Україні) та на… єврейське місто, адже Воронцов суттєво покращив рівень соціального життя єврейської громади, чим спровокував значний притік євреїв в Одесу із Австро-Угорщини та з інших країн Європи. Євреї суттєво покращили стан торгівлі і ремесл у місті. А потім почався розвиток промисловості.
За одне століття Одеса пройшла феноменальний шлях – від невеликого татарського поселення, до четвертого, за кількістю мешканців та рівнем економічного розвитку, міста в Російській імперії. Українці, росіяни, татари, євреї, молдавани, болгари, греки, албанці (арнаути) та багато інших етносів мирно співіснували в Одесі, залишивши свій слід у назвах вулиць.
Унікальність Одеси підкреслюється її архітектурним ансамблем, ядром якого є порт, Приморський бульвар (розташований на терасі над портом) та гігантські сходи, які зв’язують порт із бульваром.
Виділяється будівля Пасажу, яка була зведена на замовлення багатого купця Мойсея Менделевича за проектом чеського архітектора Влодека. Готель, крамниці та скажена кількість розкішних скульптур. Так було у 1900 році, так і нині, коли будівлю відреставрували, після десятиліть радянської занехаяності й забуття.
Критерії внесення Одеси до Попереднього списку ЮНЕСКО:
Критерій (i): Історичний центр зберіг свій автентичний прибережний природний ландшафт який існує у гармонічному поєднанні із великою кількістю добре збережених історичних споруд, побудованих відомими архітекторами та інженерами.
Критерій (ii): Історичний центр Одеси показує унікальний синтез європейських архітектурних стилів макроурбанізації (вулиці і площі) із традиційними формами забудови та організації побуту на мікроурбаністичному рівні – одеські внутрішні дворики не схожі ні на які інші.
Критерій (iii): Історичний центр Одеси демонструє рідкісний поліетнічний синтез, адже дуже значна кількість національностей, створили тут єдине соціокультурне середовище, відобразивши своє існування у міських топонімах.
Критерій (iv): Одеса є прикладом культурного ландшафту, в основі якого лежить чудовий класицистичний ансамбль монументальних будівель, що представляє собою соціокультурний феномен. Нині важко уявити, що десятки етнічних колоній майже непомітно зникли, утворивши єдиний, міський ансамбль.
Критерій (v): Етнокультурні особливості історичного центру відобразилися в архітектурних рисах житлових кварталів. У поєднанні з головними фасадами, які входять до кращих європейських класицистичних і модерністських традицій, вони представляють дуже цікаве явище.
Відновлений Преображенський собор
Рекомендуємо подивитись.
Найцікавіші архітектурні пам’ятки та ансамблі Одеси розташовані у Приморському районі – саме ця ділянка міста претендує на включення до Списку ЮНЕСКО. Звичайно, місто-порт починається із порту. Звідси, до площі, на якій стоїть пам’ятник герцогу де Рішельє, піднімається одна із головних пам’яток міста – Потьомкінські сходи. Це 192 сходинки із десятьма уступами. Колись сходинок було 200, але із часом 8 прибрали. Ширина верхньої частини сходів 12,5 м, нижньої – 21,7 м, і саме тому сходи, візуально, здаються значно більшими, ніж є насправді. Рішельєвські, Миколаївського бульвару, Гігантські, Бульварні, Портові, Великі, Кам’яні, Приморські – як тільки не називались ці сходи. Із 1955 року вони Потьомкінські, й пов’язана така назва із старезним радянським фільмом «Броненосець Потьомкін», частина подій якого, відбувалася саме тут.
Композиційну основу історичного центру Одеси становить Приморський бульвар, який одним краєм упирається у Думську площу, а іншим у палац Воронцова. Приморський бульвар, який почали будувати ще у 1822 році, нині є одним із кращих архітектурних ансамблів країни у стилі класицизму.
Трохи старої Одеси
Зовсім поряд із Приморським бульваром, на вулиці Ланжеронівській, стоїть ще одна видатна пам’ятка Одеси – оперний театр. Будівля, зведена у стилі віденського бароко (необароко), проектувалася видатним австрійським архітектурним бюро Фельнера і Гельмера. Це один із кращих оперних театрів не лише в Україні, а й у Європі (принаймні, так кажуть одесити).
Найпопулярнішою, серед туристів, вулицею Одеси є пішохідна – Дерибасівська. Тут найбільша кількість пам’яток, кав’ярень, ресторацій та модних бутіків. Серед усього виділяється будівля Пасажу, яка була зведена на замовлення багатого купця Мойсея Менделевича за проектом чеського архітектора Влодека. Готель, крамниці та скажена кількість розкішних скульптур. Так було у 1900 році, так і нині, коли будівлю відреставрували, після десятиліть радянської занехаяності й забуття.
Лютеранський кафедральний собор Петра і Павла, який був третім за розмірами серед (довжина 50, ширина 22, висота дзвіниці – 48 м) лютеранських храмів імперії. Цей шедевр еклектики архітектор Шейрембрант звів у 1897 році
Найбільш помітним храмом Одеси вважається Спасо-Преображенський собор. Нині це вже не оригінал, адже радянські варвари зруйнували храм у 1936 році. Розібрали по камінчику, а фундамент прикопали. А це ж був шедевр класицизму, зведений за проектом Вонтрезанта у 1794-1808 рр., один із найбільших соборів імперії (храм вміщав 9-12 тисяч вірян, а дзвіниця мала у висоту 72 метри). У 90-ті роки минулого століття, на старому фундаменті, собор відбудували у первісному вигляді.
В Одесі є ще немало ефектних житлових, адміністративних будівель та храмів. На особливу увагу заслуговує лютеранський кафедральний собор Петра і Павла, який був третім за розмірами серед (довжина 50, ширина 22, висота дзвіниці – 48 м) лютеранських храмів імперії. Цей шедевр еклектики архітектор Шейрембрант звів у 1897 році.
Одесу внесли у основний Список об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО
У 2023 році, під час повномасштабного вторгнення росії в Україну, та щоденних ракетних обстрілів, історичний центр Одеси внесли у Список (основний) об’єктів Світової спадщини із приписом – під загрозою.
Критерії внесення Одеси до Списку ЮНЕСКО:
Критерій (ii): Історичний центр Одеси показує унікальний синтез європейських архітектурних стилів макроурбанізації (вулиці і площі) із традиційними формами забудови та організації побуту на мікроурбаністичному рівні – одеські внутрішні дворики не схожі ні на які інші.
Критерій (iv): Одеса є прикладом культурного ландшафту, в основі якого лежить чудовий класицистичний ансамбль монументальних будівель, що представляє собою соціокультурний феномен. Нині важко уявити, що десятки етнічних колоній майже непомітно зникли, утворивши єдиний, міський ансамбль.
Текст та фото Романа Маленкова
