Село Кияниця розташоване на північному сході Сумського району. Має сільську раду. Кількість населення – близько 700 осіб. Село відоме палацово-парковим комплексом Ліщинських.
Кияницький палац
У 1866 році у селі Кияниця найбагатший мешканець Сум, один із “цукрових королів Європи” Іван Харитоненко купив собі великі землі. На них він збудував маєток, який стоїть і нині, та розбив парк. Ми вирішили побачити дачу Харитоненка на власні очі, тому поїхали у Кияницю.
В радянські часи в кияницькому маєтку Харитоненка розміщувалась туристична база, можливо тому маєток і вцілів. Але зараз турбази немає. Палац, збудований 1890 року, стоїть нині захаращеним і потихеньку руйнується. Хоча навіть в такому стані він виглядає дуже ефектно. Подібних будівель в Україні залишилось небагато.
Землі кияницького маєтку знаходяться у підпорядкуванні сумського аграрного університету. Цей навчальний заклад в порівняно гарному стані підтримує парк. Парк, закладений наприкінці 19 століття, має площу 56 га. В ньому зростає понад 70 видів дерев та чагарників, серед який є екзотичні (наприклад, гінкго білоба). Зроблено ремонт старовинного флігеля, на березі ставка збудували симпатичну альтанку, а ось на палац коштів, або натхнення, не вистачає.
В часи перебування у палаці турбази, внутрішню частину будівлі переобладнали. Розкішні зали та апартаменти перетворились у незграбні номери, гуртожиткового типу. А з кінця 80-х років минулого століття палац почав руйнуватись. Від того часу було кілька млявих спроб відновити палац. Та все марно. Сумський аграрний університет навіть хотів розмістити тут інкубатор для розведення курей. Цікаво скільки повинні були б коштувати курчата, вирощені в розкішному палаці?
В майбутньому кияницький маєток планують перетворити у санаторій. Нині ж він потребує капітального ремонту та реставрації.
Палац у Кияниці будувався на кошти Харитоненка, але після смерті Івана Герасимовича він перейшов до його племінниці. «Благоприобретенное имение мое Кияницу, доставшееся мне от разных лиц, со всеми пахотными и сенокосными землями, со свеклосахарным заводом, завещаю в полную собственность племяннице моей Марии Матвеевне Лещинской» – так було написано у заповіті Харитоненка.
Відремонтований флігель
Таким чином Ліщинські стали власниками не лише маєтку з розкішним палацом, а й великого цукрового заводу, який колись був першим у цукровій імперії Харитоненків, адже саме цим підприємством у 1866 році, Іван Герасимович Харитоненко розпочав будівництво серії великих буряко-цукрових заводів.
В радянські часи завод було націоналізовано. Він пропрацював ще понад сім десятків років, але бурхливі 90-і стали роковими для цієї споруди… Зараз його розбирають на будматеріали. Унікальна суперміцна цегла виготовлена на заводі Асмолових іде тепер на будівництво заміських будинків та дач. Але більше вражає не сам факт руйнації заводу, а те, що хтось із можновладців дозволив це варварське дійство – відкрите неприховане руйнування пам’ятки архітектури, що повинна охоронятись державою.
Враження від відвідин Кияниці залишились подвійні. З одного боку стало дуже сумно: чому, як гриби після дощу ростуть розкішні вілли можновладців, тоді як пам’ятки архітектури руйнуються і зникають. Але з іншого боку ми в черговий раз зраділи тому факту, що Україна дуже багата на справжні пам’ятки і втрачено далеко не все.
Фото Романа Маленкова, текст Романа Маленкова та Олега Години
