Гусятин

Найсхідніший райцентр Тернопільської області, містечко Гусятин (7,7 тис. мешканців) колись розташовувався по обох берегах Збруча. У 1772 році його розділив австрійсько-російських кордон, а в міжвоєнний період - польсько-радянський. Сьогодні колишнє містечко розділяє хіба що Збруч: з тернопільського боку Гусятин - селище міського типу з багатьма збереженими пам'ятками, а з хмельницького боку - звичайне село.

Назва поселення транформовувася століттями: спочатку Всятин, потім - Усятин, і нарешті - Гусятин. Є принаймні три версії походження назви містечка. Перша - від імені чи прізвиськ Ус, друга - від розповсюдженої в цій місцевості рослини гусятник, а третя версія являє собою цікаву легенду. Колись поселення лежало на Кучманському шляху а намісником цих земель був хоробрий і хитрий князь Всята. Кочівники постійно нападали на місто і Всята вирішив побороти їх хитрістю. Під час чергового походу татар їх підпустили ближче до пагорбів, що оточують місто, і зустріли невеликою кількістю війська, яке, начебто програвши, відступило до міста. Основна ж частина захисників сиділа в засідці в глибоких ярах, і коли татарське військо увійшло в долину, оборонці міста за допомогою мотузок винирнуло з ярів. Нападники були знищені за допомогою стріл і вогняних куль, зроблених із соломи та смоли, а вся долина була встелена трупами татар. З тих пір вони обминали цю долину, прозвавши її "чорною", а поселення назвали Всятин на честь князя-переможця.

Перша писемна згадка про поселення зустрічається історичних документах 1431 року, в яких згадуються бої поблизу Гусятина між польськими та литовськими феодалами. На початку XV ст. власником Всятина був Грицько Кірдей, з 1456 року - Зігмунд Кірдей. У 1539 році польська королева, італійка за походженням, Бона Сфорца, надала поселення у володіння Яну Свірчу. Той у 1559 році виклопотав у короля Сигізмунда ІІ для Гусятина Магдебурзьке право та дозвіл проведення трьох ярмарків на рік та щотижневих торгів. Ян Свірч також збудував у міст дерев'яну фортецю. В той час Гусятин розташовувався по обидва береги Збруча.

У 1574 році місто перейшло у власність польського магната Олександра Валентія Калиновського. Його син, чернігівський воєвода, великий коронний гетьман Марцин Калиновський близько 1630 року звів на місці давньої дерев'яної фортеці чотирьохкутний замок. З трьох сторін він був оточений ровом, а в центрі стояв палац і будинки прислуги та гарнізону. Замок входив до системи укріплень міста, які включали синагогу, церкву Св. Онуфрія та бернардинський костел. З кожної сторони укріплення мали три вузли оборони: на заході - башта замку, в'їзна вежа і костел, на півдні - костел і дві оборонні вежі, на сході - церква, оборонна вежа, та синагога, на півночі - дві оборонні вежі замку і синагога.

У 1870 - 1872 роках тодішні власники міста Голуховські продали замок єврейському рабіну-чудотворцю, цадіку Давиду Мойше Фрідману. На місці замку він збудував палац, божницю та інші будівлі різного призначення. Це все майже повністю знищила Перша світова війна. Довершили руйнування замкових веж радянські окупанти після Другої світової війни. Проте до наших днів дійшли інші складові оборонних укріплень міста: костел, синагога і церква.

У 1610 році Олександр Валентій Калиновський, в майбутньому - подільський воєвода, збудував у Гусятині дерев'яні костел і кляштор для отців-бернардинів. Протягом 1623 - 1625 році його син Марцин Калиновський спорудив мурований костел Св. Антонія і монастирські келії, де оселилися 12 ченців. У 1648 році храм і монастир частково знищили козаки. За часів турецької навали у 1672 році ченці виїхали з Гусятина і повернулися сюди лише у 1690 році.

Збір коштів на відбудову кляштору тривав майже чверть століття. Фундатори костелу і монастиря Калиновські відмовитися від своїх ктиторських зобов'язань незважаючи на прохання отців-бернардинів про допомогу. Дійшло навіть до судових процесів, які відбувалися у 1702 році у Львові та у 1705 році в Кам'янці. Але результату вони не дали. Лише завдяки коронному гетьману А. Сенявському, який виділів значну суму коштів, у 1723 році вдалося завершити відбудову костелу і кляштору. У 1724 році відбудований в готико-ренесансних формах храм освятили під титулом Різдва Пресвятої Діви Марії.

Відбудований на початку XVIII ст. костел представляє собою чотиристовпну базиліку з високими ренесансними фронтонами та вузьким пресвітерієм. Зберігся білокам'яний декор храму: його прикрашає храм фриз доричного ордеру з орнаментованими метопами і тригліфами. Головний портал влаштовано у вигляді безфронтонного портика іонічного ордеру. Стрілчасті вікна частково зберігають готичні кам'яні плетіння.

Келії монастиря - це три прямокутні в плані одноповерхові будівлі на схід від костелу, не зв'язані між собою. Разом з кам'яною огорожею храму вони утворювали замкнене подвір'я.
У другій половині 80-х років XVIII ст. австрійська влада ліквідувала кляштор. Костел перетворили на парафіяльний, а в монастирських келіях розмістили плебанію та міські установи. Багато матеріальних втрат костелу завдала Перша світова війна. Після реставрації в міжвоєнний період храм так і не вдалося повернути до довоєнного стану. З приходом совітів після Другої світової війни костел закрили. Спочатку він слугував виробничим, а згодом - складським приміщенням.

У 1975 році проведено реставрацію храму, під час якої з'явилося завершення торцевих фасадів ступінчастими фронтонами з глухою аркадою. Тоді ж були розібрані надбудовані у 1910 році стіни костелу та влаштовані тонкостінні залізобетонні склепіння, що повторювали форму втрачених, а дах було перекрито черепичним дахом. За часів перебудови храм повернули римо-католикам і після часткового завершення ремонтних робіт освятили у листопаді 1990 року під титулом Св. Антонія.


Поруч з костелом, на колишньому Ринку стояла хрещата ратуша, збудована разом з оборонним ансамблем міста у XVII ст. Вона мала підземелля та великий заїжджий двор. Ратушу було знищено совітами у 1956 - 1957 році.

У 1992 році тут встановлено пам'ятник уродженцю Гусятина, керівнику селянсько-козацького повстання 1594-1596 рр. Северину Наливайку (архітектор С. Калашник, скульптор К. Сікорський).

До 10-ї річниці Незалежності України поруч на центральній площі збудовано монумент Незалежності: восьмигранну колону висотою 8 метрів із фігурою Ангела-провісника волі заввишки 2,5 метри (скульптор М. Обезюк).

Найцікавішою пам'яткою Гусятина, що збереглася до наших днів, безумовно є синагога, розташована у міському парку. Збудована орієнтовно на початку XVII ст., разом інші міськими спорудами того часу: замком, костелом і церквою, синагога була пристосована для оборони. Про оборонне значення будівлі нагадують ключеподібні бійниці, до яких вели сховані в мурах в північно-західному розі будівлі сходи. Ці сходи збереглися і донині. Залишки гарматних бійниць можна побачити і у першому ярусі, товщина якого становить 1,76 - 2,16 метри.

Божницю прикрашає акантовим поясом високий аттик у мавританському стилі із глухою кілевидною аркадою. У такий спосіб стародавні зодчі замаскували стоки для дощової води: характерний прийом, який більше ніде не зберігся. По кутах будівлі було збудовано чотири невеликих наріжних вежечки. Основний об'єм прикрашають великі стрілчасті готичні вікна заввишки близько 8 метрів, у нижній частині яких ще в 50-х роках ХХ століття можна було побачити сліди бійниць другого бойового ярусу.

В середині XVII століття в об’ємі нижніх трьох ярусів влаштовано великий молитовний зал, висота стін якого становила 13,5 метрів. У східній частині зали зберігся арон-кадеш (ліпниною ніша для зберігання Тори) оздоблений ліпниною.

Пізніше до основного об'єму будівлі були прибудовані низенькі приміщення для жінок і школи-хедеру. На початку XX ст. замість барокових шпилів з’явилася відкрита тераса з парапетом, а північну частину будівлі понижено до двох ярусів.

За Другої світової війни західна частина синагоги була повністю зруйнована, повністю знищено її склепіння і споруда школи-хедеру з півночі. У 1979 році у реставрованій будівлі синагоги було відкрито краєзнавчий музей. Під час реставрації західний фасад божниці та її інтер'єр було відновлено, а західну і північну прибудови зведено в архітектурних формах початку XX ст. одноярусними у вигляді тераси. У 2002 році музей переїхав в нове приміщення. З того часу будинок синагоги стоїть порожній і потрохи руйнується.


В середині – жахливо!


Ще одним вузлом оборони міста слугувала Онуфріївська церква, збудована орієнтовно у 1600 році. Вона є зразком симбіозу подільської і молдавської архітектурних шкіл, і могла одночасно служити і храмом, і фортецею. Товщина її стін сягає 1,9 - 2,2 метри. Церква є хрещатою в плані, її три апсиди перекрито конхами і освітлено невеличкими високо піднятими над землею вікнами. Над великим квадратним у плані бабинцем підвищувалася оборонна вежа із сходами на хори, схованими в товщі муру. На жаль, її оборонний ярус з бійницями не зберігся. Храм був оточений оборонним муром.

За турецького панування, коли був садибою паші, церква була перероблена на мечеть. "Реконструкцію" храму проведено у 1928 році, коли вона лишилася бойового ярусу над бабинцем. А під час останньої "реставрації" у 1992 - 1993 церква зовсім втратила свій стародавні вигляд: будівлю покрили шаром цементу. Зараз споруда належить греко-католикам.

У 1841 році у власника міста графа Юзефа Забєльського Гусятин викупила Софія Голуховська. З цього періоду магнати Голуховські були власниками міста аж до початку Другої світової війни. У 1845 році на місці старого млина на Збручі Софія Голуховська відкрила канатно-прядильну фабрику. У 1853 році власником став її син - Агенор Голуховський, який протягом 1848 - 1859 років був намісником Галичини. У 1906 році його онук, Агенор ІІІ, відкрив у Гусятині п'ятирічну юнацьку та шестирічну жіночу школи.


З початку ХХ століття в центрі містечка збереглося декілька сецесійних і еклектичних кам'яниць.


В будівлі українського Народного дому, збудованого на початку ХХ ст., сьогодні розміщується Гусятинський коледж, заснований у 1986 році.

Напроти комплексу бернардинського кляштору збереглася будівля польського товариства "Сокіл" (друга половина ХІХ століття).

З лівого берега Збруча з боку Гусятина Хмельницької області відкривається панорама Гусятина тернопільського. У міжвоєнний період на лівому березі Збруча була зведена колонада з 10 парних колон, яка символізувала в'їзд до "країни рад". Сьогодні вона є одним з символів Гусятина.

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)                          [info]andy_babubudu

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)