Представники команди «Україна Інкогніта» дослідили старий цвинтар села Мала Дука, Гримайлівської громади, що на Тернопільщині. Некрополь унікальний і дуже цікавий. Про нього і про інші родзинки цього села можна прочитати на сайті РІСУ. Наразі подаємо більш розширену розповідь про цей некрополь.
Найцікавішим об’єктом тут є капличка-гробівець знаної на Галичині графської родини Забєльських гербу Tшаска.
Люди то були далебі не із бідних, тому без проблем могли винайняти самих іменитих архітекторів.
Забєльські без будь якого помітного впливу на свій гаманець цілком могли замовити щось з багатим оздобленням, пишними різьбленими деталями, скульптурами-барельєфами та іншими архітектурними витребеньками. Хто бував на старих цвинтарях Галичини уявляє, що мається на увазі. Але, вірогідно, архітектор отримав завдання зробити щось таке, аби не як в усіх і щоб споруда, одночасно, передавала весь сум та скорботу місця останнього спочинку представників графської родини.
Із завданням невідомий майстер впорався успішно і креативно – навряд яка інша споруда викликала би скільки емоцій.
Не виключено, що замовники захоплювалися творчістю Вальтера Скота чи лицарськими романами. Відповідно споруда постала у показно-архаїчному вигляді сільських храмів часів лицаря Айвенго.
Демонстративна архаїчність проглядається вже у муруванні. Стіни каплички складено із ледь оброблених блоків різних розмірів, а також із зовсім невеличких необроблених каменів. Добре видно, що це саме засіб художньої виразності, а не спроба економії на будматеріалах. Архітектор також дуже вдало поєднав світле і більш темніше каміння. Різниця між ним незначна, усього на якийсь тон, але у цілому це надає споруді суворої краси та гармонійності. Поєднання каменів різних відтінків і форм цілком замінює різьблений декор. Враховуючи працезатрати, це коштувало значно більше, ніж аби там просто втулити монолітний різьблений блок. Двері теж копіюють середньовічну замкову браму.
Насправді поставити таку капличку коштувало більше, ніж звичайну. Гробівець, – то поріг вічності. Хто притомний буде економити на вічності?
Єдина витончена архітектурна деталь – віконні рами. Навіть скельця де не де уціліли. А от залізний кований хрест на обшитій мідною бляхою сигнатурці давно завалився, – дерев’яний каркас, на якому він тримався, струхлявів.
Майже повністю уцілів невеличкий вівтар. Правда, ікона, а може Розп’яття, що були над ними – зникли. Лише іржаві гаки для кріплення стирчать зі стіни.
Крипта під підлогою каплички наразі відчинена. Схоже, що колись прохід просто перекривався товстими дубовими дошками, які поверху вистелялися цеглою. Старожили розповідають, що років 30 тому там можна було побачити труни з кістяками, але по тому їх перепоховали.
Вірогідно в гробівці поховали 4-х людей. Зокрема тут колись знайшли спокій Ігнацій Забєльський (помер 1880 р), Аніела з Янковських Забєльська (1887 р), Яцек Кешковський (1900 р.) та Нікодема з Забєльських Кешковська (1932 р.). Про це сповіщають таблички на мінах. Виходячи із дати найдавнішого поховання – капличку звели близько 1880 р.
Стара частина цвинтаря виявилася досить доглянутою та без традиційних для закинутих сільських некрополів чагарників (місцевим селянам повага за це). Якихось аж занадто цікавих з художньої точку зору надгробків знати тут не поталанило. Звичайна мішанина з кам’яних та чавунних хрестів та пам’ятників, увінчаних фігурами Святих. Епітафії польською та українськими мовами. Українською – більше. Станом на початок ХХ ст. поляки складали усього 20% населення села.
Скульптур, зауважимо, дуже мало. Тому фігура Св. Ганни, виконана у симпатичному наївному народному стилі одразу привернула увагу. Епітафія під нею взагалі шокувала!
Напис на постаменті сповіщає (орфографія та стиль збережено): «Ту спочиває Анна Кирилів Родилася року 1914 Понесла смерть через руску гранату року 1920»
Страшне й трагічне свідчення подій буремного ХХ ст.
На той час під «гранатою» розумілося не зовсім те, що сьогодні. Що нині називають «гранатою» тоді називалося «ручною бомбою». У даному випадку «граната» – гарматний снаряд.
Шестирічна дівчинка загинула під час Російсько-Польської війни, в момент, коли готуючись форсувати Збруч росіяни завдали потужного артилерійського удару по прибережним селам. При чому від нього традиційно постраждали переважно цивільні.
У цьому випадку «червоні» росіяни нічим не відрізнялися від росіян «царських». Зокрема в 1914 р. у перші ж дні Світової війни російська артилерія зрівняла з землею історичний цент Гусятина, надзбручанського містечка розташованого менш ніж за якихось три десятки кілометрів нижче Малих Лук за течією Збруча. Це при тому, що в Гусятині на той час крім поліції і невеличкого загону прикордонної стражі ніяких збройних формувань пана Цісаря не спостерігалося і жодної воєнної потреби у масакрі, у якій загинуло безліч цивільних, не було.
Тож у звірствах та злочинах, включно з обстрілами мирних міст і сіл, які російські загарбники чинять сьогодні, нічого нового немає. Росіяни завше такими були – що при царі, що при Лєніну, що при Путіну. Керівники міняються, але російський народ залишається все тим же… Сумний доказ цьому факту можна побачити в Малій Луці.
Дмитро Полюхович
Фото – лютий та кінець жовтня 2023 р.
