Жмеринка. Здавалося б, що там може бути цікавого? “Ну вокзал … ну костел … ну може ще чого знайду …” – думав я, вирушаючи після обіду електричкою в це місто. За півтори-дві годинки все швидко выдзнімаю, і поїду назад у Вінницю. Але несподівано виявилося, що містечко надзвичайно цікаве, і мені не вистачає світлового дня, щоб сфотографувати все, що хотілося б.
Загалом, Жмеринка піднесла приємний сюрприз. Пропоную прогулятися по ній разом.
Втім, починається Жмеринка, як не крути, із красеня вокзалу. Адже саме йому (а точніше великій залізничній розв’язці) місто фактично зобов’язане своїм існуванням. Адже до появи залізничних колій неподалік теперішнього вокзалу розташовувалися всього лише два невеликі села – Велика і Мала Жмеринки. Будівництво Південно-Західної залізниці дало величезний імпульс розвитку цих місць.
Вперше рейки пронизали тутешні місця в 1865-му році, коли залізничне полотно прокладалося від Києва в напрямку Балти (і далі на Одесу). З часом, від Жмеринки відгалузилися напрямки ще й на Волочиськ (1871 р.) і Могилів-Подільський (1892).
Ставши великим залізничним вузлом, Жмеринці, природно, знадобився відповідний вокзал, який почав зводитися на рубежі ХІХ і ХХ століть і до сих пір є візитною карткою міста. При чому абсолютно заслужено, адже вокзал дійсно гарний. Саме з нього починається (а часто відразу ж і закінчується) знайомство туристів із Жмеринкою
Втім, вокзал – це не тільки одна будівля, а цілий комплекс споруд. Наприклад, в цій милій будівлі стилю модерн розмістилися приміські каси.
За омего-подібним вікном приміських кас ховається невеликий зал очікування, який зараз, на мій жаль, закритий на реконструкцію.
Ще одна будівля в такому ж стилі на приміській платформі.
Так виглядає вхід в підземний перехід під коліями. Відразу видно, що його зробили ще в царські часи.
Усередині пішохідний тунель виглядає досить романтично.
До речі, оскільки кількість приміських поїздів скорочується з кожним роком, то підземний перехід більшу частину свого часу стоїть абсолютно безлюдним. Дуже навіть непогане місце виходить для різних фотосесій)
Навпроти вокзалу за безліччю колій розташувалося старовинне депо, яке тепер знеособлено совковою плиткою та штукатуркою. Хоча в момент свого створення, споруда напевно виглядала дуже ефектно.
Повернемося до самого вокзалу. Все-таки це головна міська пам’ятка.
Нещодавно над платформами відновили старовинний навіс. Він хоча і приховує собою ренесансні принади вокзалу, зате захищає пасажирів в негоду.
На опорах навісу над пероном відлито клеймо виробника.
Внутрішні приміщення вокзалу досі закриті на реконструкцію. Потрапити можна лише частково в зал очікування, інтер’єри якого дивують ліпними прикрасами у стилі модерн.
Загальний вигляд залу очікування. За дощаною перегородкою повинен кипіти ремонт, який на перший погляд взагалі не простежується. А тим часом саме місто вже заповнили біг-борди регіоналів, де вони хваляться завершенням ремонту вокзалу 🙂
Стеля просто шикарна, навіть у такому своєму пошарпаному стані.
Підлога досі встелена метлаським кахлем вікової давнини. Скільки ніг по ньому вже потоптали за минулі сто з гаком років, а він досі виглядає практично новим!
Дверні ручки у всі приміщення вокзалу, хоча і новоділ, але виглядають під стать епосі.
Крім пішохідного підземного переходу під рейками прокладений ще й автомобільний шляхопровід. Шкода тільки, що краса склепінь столітньої давності нині закрита несмаком рекламних щитів.
Виходжу з вокзалу в місто. Так виглядає привокзальна вулиця.
Чистенько акуратно і навіть з розділювальною смугою з квітучими чорнобривцями.
Вокзал з обох боків оточений рейками. Так що з міста його майже не видно.
Залишаю вокзал, і вирушаю бродити вуличками міста. На одній з них зустрічаю симпатичний будинок приватної стоматології.
Поруч розмістилася державна зубна клініка. Очікувано, зовнішній вигляд у неї менш презентабельний, хоча самі будівлі по архітектурі дуже схожі.
Жмеринська школа № 1 зайняла приміщення колишньої гімназії.
А ось, власне, і друга пам’ятка, про яку я знав ще до прибуття в Жмеринку (хоча нормальних фотографій так і не бачив) – костел святого Алексія.
Неоготичний шпиль католицької святині нестримно рветься в небо.
Красень-костел був побудований в 1910 році, однак функціонувати йому довелося не довго – лише до 1936 року, коли в приміщенні храму було вирішено обладнати електростанцію.
Щоб надати костелу-електростанції “мирськогої” вигляду, з нього вирішили звалити шпиль, який при демонтажі придавив собою сімох робітників. Загалом, безглузда ідея увінчалася безглуздим фіналом.
До того ж, самій електростанції так і не судилося існувати в стінах храму, оскільки від вібрації агрегатів почали валитися стіни. Тому костел пристосували під продовольчий склад.
У період фашистської окупації костел відновлює богослужіння, які тривають досі.
Повна ж його реставрація відбулася лише 1989 року.
Якраз під час мого візиту в храмі велася служба божа, так що я заглянув всередину.
Інтер’єри костелу (якщо не брати до уваги “золочені” люстри) виглядають дуже стильно.
Оскільки від релігії я далекий, то навіть не буду мудрувати і намагатися вгадати, як називається ця різьблена штуковина 🙂
Полишаю костел і продовжую бродити жмеринськими вуличками, на яких усюди трапляються такі типово “залізничні” гаражі та сараї. В теперішніх господарських будівлях можна вгадати останки не тільки вагонів, але навіть і тепловозів 🙂
Житлова забудова міста радує столітніми будиночками із силікатної цегли.
Одне з відділень місцевої лікарні розмістилося в стінах модернового особняка …
… обробленого декоративним кахлем і прикрашеного маскаронами.
Швидка допомога зайняла ще один симпатичний будиночок по-сусідству.
Навпроти ще один будиночок в такому стилі, цього разу житловий, а не казенний.
Центр Жмеринки зустрічає невеликим сквериком з лавочками і незрозумілим металевим деревом або “фонтаном”, або що там ще мали на увазі його творці 🙂
Неподалік розмістився пегас обвитий гірляндами. Як виявилося, крилатий кінь – це символ Жмеринки, який присутній на гербі міста.
Судячи по прапору, в цій будівлі розмістилася якась держустанова. Як завжди, грошей на реставрацію, або хоча б божеський ремонт будинку у держави немає …
Тим часом я повернувся назад у район вокзалу, де розташувалася церква Олександра Невського.
Храм хоча і новий (зведений у 2003 році), але виглядає органічно. Слава Богу, цього разу церковники не зажали грошей на нормального архітектора.
У променях сонця здається, що церква світиться зсередини.
Внутрішнє оздоблення досить скромне, без розпису і ліпнини.
Неподалік від церкви в зелені потопають затишні житлові “сталінки”
Жмеринський будинок культури в деяких ракурсах змахує на колишній театр або синагогу …
А в деяких взагалі ні на що не скидається, навіть на будинок культури 🙂
Симпатичну, в минулому, модернову будівлю з елементами тюдорському готики (еко я загнув!) нещадно знівечено радянською плиткою.
Судячи з мозаїки, тут розташовувався будинок піонерів.
А цю червоно-жовту будівлю намагалися спотворити шубкою. Добре що фарбування в два кольори хоч якось виділяє минулу архітектурну пишність. Судячи з намальованої на стіні арфи, тут нині розташувалася музична школа.
Тим часом сонце зовсім вже сховалося за обрій, роблячи подальшу фотозйомку неможливою. Тому залишаю Жмеринку під запаморочливі пейзажі заходу.
Шкода, що я так мало приділив уваги цьому містечку. Однак у будь-якому випадку, спасибі тобі, Жмеринка, за проведений час 🙂
Текст та фото Вадима Постернака 
posterrr
