Головною пам’яткою Дзигівки, об’єктом, який повинен бути її туристичним магнітом, є старовинний православний цвинтар (некрополь) із неймовірними кам’яними хрестами. Закладений він був ще у 18 столітті, але основна частина поховань датується 19-м. На цвинтарі є хрести різних форм, в тому числі і козацькі (за формою), але справжніми шедеврами є хрести із розп’яттями, які датуються кінцем 19 століття.
Поряд із Дзигівкою був пісковиковий кар’єр та майстерні каменотесів. Вироби тутешніх майстрів можна назвати одними із найбільш довершених в Україні.
Далі текст про Дзигівку із Вікіпедії:
Дзигівка — село в Україні, у Ямпільській міській громаді Могилів-Подільського району Вінницької області. Населення становить 3003 особи.
Дзигівка — колишнє власницьке містечко, центр Дзигівської волості, Ямпільського повіту Подільської губернії.
Дзигівка — миловидне село, розташоване в глибокій балці річки Коритної та її притоки Дзигівки. За народними переказами свою назву отримало від свого засновника — козака Дзиги, що багато століть тому оселився на березі річки Коритної. У селі й досі проживають прямі нащадки козака засновника і носять прізвище Дзиговські. Тобто можна стверджувати, що починало своє існування село як козацький зимівник. На карті Брацлавського воєводства, складеній на початку XVII століття французьким інженером Бопланом, який знаходився в той час на службі у польського уряду, село Дзигівка зазначене як досить великий населений пункт. У час захоплення українських земель польсько-шляхетськими загарбниками, після Люблінської унії 1569-го року, село Дзигівка з навколишніми селами перейшло до феодальних володінь графів Потоцьких. Є відомості, що дзигівське козацтво брало активну участь у національно-визвольних змаганнях середини XVII століття, під проводом Богдана Хмельницького. Дзигівські козаки й прості селяни були в загонах Максима Кривоноса, Данила Нечая та Івана Богуна. 21 листопада 1764 року в день, коли весь православний світ святкував Собор Архистратига Михаїла, у селі було засновано Свято-Михайлівську церкву. У XVIII столітті Дзигівка входила до володінь князів Любомирських. А в 1787 році польський король Станіслав-Август дав селу привілей і те стало містечком, отримавши разом з тим право на проведення ярмарків, що проходили тут зазвичай раз у два тижні. З 1793-го року, внаслідок другого поділу Польщі, українські землі від Південного Бугу до Дністра, у тому числі і містечко Дзигівка, ввійшли до складу Російської імперії. У період з початку XIX століття містечко пов’язують з ім’ям Ярошинського. 1804-го року в Дзигівці було відкрито костел, окрасою якого стала скульптура Божої Матері заввишки 16 метрів, що стояла на площі перед будівлею костелу. Є свідчення про те, що дана скульптура була встановлена управляючим містечка в подарунок Ярошинському. Костел, який ви бачите на фотографії, можна відвідати і сьогодні; шкода, що не зберігся вищезгаданий монумент (зруйновано у 1919 році). Костел і скульптура Божої Матері стали візитівкою містечка. Крім того, згодом його неймовірно прославили багатолюдні ярмарки з широким вибором різноманітних товарів. Відкриття у 1912 році земської лікарні на 10 ліжок мало велике значення не тільки для Дзигівки — вона обслуговувала й 12 навколишніх сіл. Першим лікарем цієї лікарні був Рогозинський Констянтин Митрофанович. Жителі села ревно берегли будівлю лікарні — вона збереглася до наших днів і є гарним прикладом російського класицизму в провінційній архітектурі. Досі село зберігає давню ярмаркову традицію, відновлено костел, що активізувало католицьку общину, розчищаються старі цвинтарі та інші об’єкти історичного значення.
Джерело: Вікіпедія
Костел Святого Духа / Зіслання Святого Духа (1803 – 1804).
Поселення Дзигівка ввжається заснованим 1500 року. У 1787 році воно стало містечком, нині ж є селом з населенням понад 4 тисячі мешканців, з яких лише близько сотні є римо-католиками.
У 1803-1804 роках у Дзигівці було споруджено сучасний мурований костел коштом В. Ярошинського. На площі перед святинею встановили колону із скульптурою Божої Матері заввишки 16 метрів, яку було зруйновано 1919 року. Оснащення храму продовжувалось ще довго, і аж 1841 року його консекрував під титулом Зіслання Святого Духа єпископ Франциск Мацкевич. У 1913 році святиню було відновлено зусиллями о. Мьодушевського.
Із 20 років минулого століття по 1990 рік костел був закритий радянською владою. Парафію обслуговують дієцезійні священники.
Джерело: Костели і каплиці України
Фото Романа Маленкова
