«Бушанський скельний храм» – чи не найбільш міфологізована історична пам’ятка України. В путівниках та популярних краєзнавчих публікаціях його, зазвичай, зараховують до давніх дохристиянських часів. Ба! З посиланням на «контактерів» та інших екстрасенсів, авторство барельєфу часом приписують навіть легендарним атлантам. Зокрема є версії, що вирізані на скелях «телевізори» – то замасковані пристрої давніх цивілізацій, через які прокачуються незримі енергії та інші «торсіонні поля»™.Історики в своїх висновках набагато стриманіші та раціональніші, але кого цікавлять нудні думки фахівців?
Дохристиянським святилищем пам’ятку зробив її першовідкривач (для науки) відомий історик Володимир Антонович, який побував у Буші 1883 р. В барельєфі він побачив чимало неіснуючих деталей (зокрема жінку з чашею) і, навпаки, – не помітив добре видимі елементи, які засадничо важливі для розуміння сюжету та віку зображення. Завдяки цьому народилася версія, що бушанський барельєф – не просто дохристиянський, а ще й надзвичайно давній.
В своїй праці «О скальных пещерах на берегу Днестра в Подольской губернии» (Труды VI археологического съезда, т.1, Одесса, 1886) Антонович, зокрема, занотував:
«О древности происхождения рельефа свидетельствует то обстоятельство, что гранитная скала, на которой он изсечен, выветрилась после изсечения неравномерно, и на поверхности ее образовались глубокие продольные борозды, которые пресекают равно гладкую поверхность скалы и высеченные на ней фигуры. В ближайшей окрестности пещеры найдено много кремневых осколков и в том числе несколько экземпляров совершенно явственных отбивных кремневых орудий».
- Скельний “храм” в Буші
Тобто, за Антоновичем виходило, що зображення взагалі належить до кам’яної доби! Значною мірою цей висновок базувався на хибній тезі про гранітну скелю. Адже аби гранітне зображення хоч трішечки вивітрилося потрібні тисячоліття. Насправді ж бушанські скелі складаються з досить м’якого пісковика, що легко піддається, як обробці, так і ерозії.
Зауважимо, що поруч дійсно маємо велике поселення трипільської археологічної культури. Але воно аж ніяк не пов’язане з барельєфом.
- На місці трипільського поселення, що за кількасот метрів від “храму”
Український радянський історик Валентин Даниленко теж чомусь відніс бушанський скельний комплекс до дохристиянських часів. Саму пам’ятку він датував VI-VII ст., а барельєф – кінцем ІХ – початком X ст. Він же, дослідив світлини барельєфу, зроблені одеським фотографом Раулем в 1884 р. та «прочитав» текст на прямокутній таблиці. Зокрема він «побачив» таке:
«Аз єсмь Міробог жрець Ольгов».
Що там написано насправді – вже ніхто й не розбере, але шанувальники язичницької версії вважають, що там йдеться саме про жреця на ім’я Миробог.
Як це корелюється з суто християнським «Аз єсмь» – второпати важко.
Сучасний російський «історик» Олександр Асов в книжці «Атлантида и древняя Русь» (нє, ну, а шо?!) теж розшифровує сюжет барельєфа (даємо мовою оригіналу):
«…Надпись в рамке расшифровывалась В. Н. Даниленко как «Аз есмь Миробог жрец Ольгов». Но я бы не стал утверждать, что в этой надписи… стоит имя Олега Вещего, либо, например, княгини Ольги…
По преданиям «Веды славян», Богумир возносился к Вышнему на три года, справлял службы, и за это Вышний даровал ему «Ясну-книгу». Этот сюжет мы и видим на данном изображении. Здесь Богумир стоит коленопреклонённым пред Мировым Древом с Птицею Сва (Посланцем Вышня), а за ним стоит Олень, священное животное Вышня Дажьбога и Страж Ирийских Врат.»
Насправді скельний комплекс в Буші відносно молодий і набагато пізніший часів язичників. Це підтверджено результатами масштабних археологічних досліджень, проведених в вісімдесятих роках ХХ ст. Виявилося, що найдавніші зі знайдених археологами артефактів, датуються щойно кінцем XVI, початком XVII ст. ст.
На думку істориків, найвірогідніше, що від початку серед скель виникла оселя християнського відлюдника, який оселився тут не пізніше кінця XVI ст. Саме у цей час на Поділлі, Брацлавщині та Галичині масово поширилася відповідна духовна практика. Згодом на місці відлюдницьких печер виникали монастирі. Можливо, що невеликий монастир (найшвидше василіянський) був й біля бушанських скель. На думку істориків, він діяв десь до сімдесятих років XVIIІ ст.
Покровителем відлюдників здавна був Св. Онуфрій Великий, який жив у IV ст. н.е. Він прославився тим, що усамітнився посеред пустелі де й прожив 60 років.
Зображення головного християнського пустельника можна побачити у багатьох місцях, де жили анахорети, які прагнули повторити його духовний подвиг. Святого традиційно зображували укляклого на колінах з молитовно зведеними руками. Саме таку фігуру ми й бачимо в Буші. Більш за те – добре видно довжелезну бороду та довге волосся у які згаданий святий загортався замість одягу.
Критики «онуфрієвської» версії, зазвичай, вказують на оленя, мовляв, – а ця тварина тут до чого?
Але у цьому випадку варто згадати апокриф, що стосується дитинства преподобного.
Вважається, що Св. Онуфрій Великий був сином перського царя. Одразу після народження первістка до монарха завітав янгол і передав наказ Господа – негайно віддати малюка у віддалений пустельний монастир. Той так і зробив, ну хто ю на його місці учинив інакше? Тим більше коли пап Бог такого кур’єра з наказом послав.
Тим часом ченці не могли взяти в монастир жінку-годувальницю, аби та годувати немовля. Проблему вирішила сім’я оленів, які божественними провидінням кілька років поспіль щодня приходили до обителі, аби монахи могли взяти в олениці молоко для дитини. Відповідно олені стали традиційною, хоча й не надто поширеною, деталлю іконографії цього святого.
- Маліївці. Скеля з печерами та штучним водоспадом
Тут варто згадати сакральну скульптурну композицію «Св. Онуфрій і олень», яку можна побачити біля скелі із водоспадом в знаменитих Маліївцях. Сама скеля якою стікає штучний водоспад «продірявлена» рукотворними печерами. Колись тут жив відлюдник, а по тому був монастир. Скульптура датується орієнтовно XVIII ст. і раніше стояла в нижньому гроті-каплиці.
- Св. Онуфрій та олениця
Ну й нарешті півень, який сидить на гілці. Це теж не язичницький, а суто християнський символ, який втілює воскресіння з мертвих. Більш за те, півень дуже популярна пташка в сакральному мистецтва цього регіону.
Зокрема експедиція «Україна Інкогніта» при обстеженні цвинтаря села Дзигівка, що на Ямпільщині, а це усього 20 км від Буші, виявила кам’яні хрести середини ХІХ ст. прикрашені точнісінько такими ж півниками, що й у бушанському печерно-скельному сакральному комплексі!
- Півники із Дзигівки
Одним слово – жодного тобі Вишня, Ольгового жерця та Миробога. В Буші маємо суто християнський сюжет із зображенням покровителем відлюдників Св. Онуфрієм Великим. Та й зображення не дохристиянське і, тим більше, не кам’яної доби, а XVII- XVIII стст.
Не є сакральний комплекс і “дохристиянським храмом” – це місце проживання відлюдника із капличкою. Досить традиційне поєднання.
Попри це, навіть без усіляких вигадок пам’ятка у цілому залишається не менш унікальною і дивовижною.
