Про це легендарне село я дізнався в дитинстві, точніше в середній школі, прочитавши повість Михайла Старицького «Облога Буші». Двічі прочитавши трилогію «Богдан Хмельницький», цікавенну, але, на жаль, російськомовну, я ще хотів про історію України, хотів про козаків, про героїчну епоху. І майже випадково надибав на «Облогу Буші».
Старицький, у своїй повісті, описує реальний епізод Хмельниччини – облогу поляками, на чолі із Чарнецьким, замку в містечку Буша, в якому тримає оборону сотня Зависного. Сотника вбили в бою, а його дружина, Олена Зависна, підірвала пороховий погріб, разом із ворогами. Але Старицький трохи романтизував і переробив реальну історію, перейменувавши Олену, в Орисю, зробивши її незаміжньою дівчиною, яка закохалася у поляка-католика. Але кінець той самий – страшний вибух руйнує Бушанський замок, ховаючи під уламками загін поляків, та й саму героїню.
Події не закінчились руйнацією замку – розгнівані поляки знищили усе місто – вбили 16 тисяч мешканців, а будівлі спалили. Після того Буша вже не була містом – лише селом. Від замку залишились лише руїни та підземні ходи, а від захисників замку – великий козацький цвинтар. Дуже хотілося усе це побачити, а ще найбільш унікальну пам’ятку Буші – доісторичний барельєф скельного храму, знайдений місцевим поміщиком Ромуальдом Овсяним у 1824 році, та досліджений археологом Володимиром Антоновичем у 1883 році.
Науковці не можуть довести ні походження рельєфу, ні призначення. Тут зображено дерево (дуб), півня, оленя та людину, яка стоїть навколішках – молиться. Створення скельного храму датують I-IV-IX століттям нашої ери.
Не буду детально переповідати історію Буші – вона добре висвітлена у Інтернеті, наприклад у Вікіпедії. Нині у селі створено історико-культурний заповідник, який включає:
• 4 пам’ятки археології від ІІІ тис. до н. е. до 12 ст. н. е.,
• залишки фортеці та підземних ходів 16-17 ст.
• міська ратуша 16 ст. (розташована на території приватної садиби)
• дохристиянський та християнський скельний храм 5-16 ст. н. е. з унікальним художнім рельєфом
• цвинтар 18-19 ст.
Крім заповідника у селі є ще й регіональний ландшафтний парк – «Мурафа», до якого входить відома геологічна пам’ятка – Гайдамацький яр.
Із 1986 року в Буші відбувається скульптурний пленер «Подільський оберіг». Це пов’язано не лише із красою та історичним значення Буші, але й із потужними покладами пісковику, які розташовані в околицях. Майстри витесують скульптури на певну тематику, і залишають їх у Буші. Зараз у селі вже більше двох сотень скульптур – це найбільший скульптурний парк України.
А ще Бушу вважають «місцем сили». Якої сили – достеменно не знає ніхто, але багато туристів, переважно жінок, їдуть сюди за емоціями та відчуттями. Тут є садиби, які приймають туристів, і організовують дозвілля для них. Місцеві кажуть, що деякі туристки сповідують якесь язичество-шаманство, танцюють голими, обмазані глиною. Хтозна, чи це правда.
В центрі Буші, на пригорку, де стояв колись замок, стоїть реконструйована замкова вежа. Поряд із нею новобуд – православна церква. Але храм досить гармонійний, як для цієї місцевості, і гарно доповнює одиноку башту.
Навколо Буші чарівне Поділля – неймовірна природа, яри, балки, річкові долини, пагорби, пісковикові скелі. Тут неодмінно потрібно побувати.
Текст та фото Романа Маленкова
Читайте ще про Бушу на нашому сайті:
