Бердичів. Історія та сучасність

Бердичів - місто у Житомирській області. Населення - близько 90 тисяч. Друге за розмірами після обласного центру. У ХІХ столітті Бердичів був одним з найбільших торгівельних та промислових центрів України. Кількість населення міста тоді сягала 70 тисяч. 80% населення становили євреї.

Головна пам'ятка Бердичева - монастир-фортеця Босих Кармелітів
Головна пам'ятка Бердичева - монастир-фортеця Босих Кармелітів. Фото Максима Мельникова

Перші писемні згадки про Бердичів та виникнення назви міста

З приводу перших згадок про Бердичів немає однозначної думки, у книжці "Бердичев и Бердичевский уезд" (1901 р.) А. Косича та в "Енциклопедії українознавства" (під ред. В.Кубійовича) називається 1320 р. Але у писемних джерелах першої половини XIV ст. немає жодної згадки про Бердичів.

В "Історії міст і сіл України " згадується дата 1430 р. "Великий князь литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Каленику". Але в історичній науці відома лише жалувана грамота Каленику, князя Свидригайла в 1437 р., де про Бердичів згадки немає. У праці "Кляштор босих кармелітів в Бердичеві" (1912 р.) Бердич був слугою Тишкевичів і жив в ХVІ ст., а тому, звичайно, не міг бути підданим Каленика. Перша задокументована згадка про Бердичів зустрічається у переписі населених пунктів (люстрації) у 1545 році, де місто значиться як власність Василя Тишкевича.

Герб Бердичева
Сучасний герб Бердичева

Походження назви міста також має декілька версій. Краєзнавець Г.Богун вважає, що Бердичем могла називатися людина, яка жила поблизу урвища на горі, так як в перекладі зі старослов'янської мови "бердо" означає - урвище. Існує також припущення, що назва міста походить від власного імені Бердич. Тоді також виникає питання, звідки походить саме ім'я "Бердич". Ймовірно, його походження зумовлено поширеною в ті часи зброєю - бойовою сокирою (бердишем), або походить від перегуків вартових, які один одному гукали слово "бердо", тобто "слухай".

Інша думку висунув дослідник С.Наумчук, який вважав, що назва міста походить від бердників - майстрів, що виробляли бердо - різновид ткацького гребеня.

Також є точка зору, про походження назви міста - від кочового племені берендеїв або берендичів, племені з тюркської групи. Ці племена київські князі розселили по річці Рось, а західний край розселення проходив землями Бердичивщини. Тому академік Б.Греков і пов'язує походження назви Бердичева з назвою цих племен. У той період берендичі вели напівкочовий спосіб життя, служили київським князям, захищаючи південні кордони Київської Русі та почали засновувати свої міста.

Таким чином, питання щодо часу заснування Бердичева та походження його назви залишається й досі відкритим.

Тишкевичі

В 1471 р. Великий князь Литовський, ліквідував Київське удільне князівство, побоюючись зміцнення самостійності українців, що негативно позначилося на обороноздатності краю. Внаслідок цього у 1483 р. кримський хан Менглі-Гірей спустошив всю Правобережну Україну, не зустрівши ніде опору. Масштабність руйнувань можна було порівняти хіба що з нашестям Батия в 1240 р. У цій місцевості вистояв лише Житомирський замок. Під час боїв Тишко Каленикович, дядько Федoра Тишкевича, вимушений був втекти в Литву.

В той час через сучасні бердичівські землі проходила одна з частин так званого Чорного шляху, яким рухалися татарські загони, спуштошуючи набігами українські землі. Руйнування поселень продовжилось ще декілька років, внаслідок чого життя збереглося лише в небагатьох укріплених містечках.

Ян Тишкевич
Ян Тишкевич

Зважаючи на той факт, що більшість населених пунктів були спустошеними, а деякі і зовсім зруйновані (Звиняче і Котельня), цілком можливо, що і Бердичів стояв порожнім. Через небезпечні часи Василь Тишкевич проживав не в своїх родових маєтках в Бердичеві та Слободищі, а в Житомирі.

У другій половині XVI ст. завдяки поширенню козацтва та укріпленню українських замків королем Сігізмундом-Августом, набіги татар порідшали. Через це почався приток мешканців на спустошені землі, і Василь Тишкевич також виселився з Житомира та побудував замок в Слободищі.

Свій вклад в освоєння земель навколо Бердичева зробив внук Василя - Федір Тишкевич, з опису земель якого за 1593 рік відомо, що він звільнив селян-переселенців на двадцять років від податків. Були випадки насильного переселення селян до себе з земель своїх сусідів, про що свідчать історичні документи. Але і самому Федору Тишкевичу доводилось скаржитися на сусідів - Корецьких, Острожських і Горностаїв. Ці суперечки тривали до 1614 року, коли третейський суд провів кордон між їх володіннями.

На той час Федір Тишкевич та його брати Олександр, Остафій, Юрій та Петро володіли майже всією територією бердичівського району, інтенсивно його заселяючи. Про отримане у спадок містечко Слободище та замок у ньому існують такі записи: "… пекарня возле ворот, кухня, вежа, стрельбы четыре, три из них привез Федор из Логойска, а четвертая досталась от дяди Каленицкого, гаковниц 10, рушниц 20, 2 бочки пороха, пуль 80, пуль к гаковницам 2 купы". Багато сіл району відбудовувались і залежними від Тишкевичів шляхтичами, причому більшість заснованих сіл виникало на місті старих поселень, спустошених татарськими набігами. Шляхтичі заселяли села за власний кошт.

Після Люблінської унії 1569 р. багато землевласників перейшли в католицтво, Федір Тишкевич прийняв уніатську віру, а його син, Ян, вже був католиком. Під його впливом почали будуватись монастирі ордену бернардинів у Чуднові, Махнівці, ордену домініканців у Любарі, костьол в Житомирі.

Бердичів на початку 19 ст.
Бердичів на початку ХІХ століття

Цікава історія відбулася з Яном Тишкевичем, коли в поході проти кримських татар 1627 року він потрапив у полон. Він бачив сон, в якому йому невідомі ченці просили Богородицю про його визволення. Ченців зі свого сну Ян побачив в одному з костьолів Люблина, коли врятувався з полону. Цю історію та обіцянку побудувати храм на честь Святої Діви Богородиці він розповів керівництву ордена Босих Кармелитів, до якого належили ці ченці. Внаслідок цього у 1630 році Тишкевич підписав документи про передачу замка в Бердичеві та села Скраглівки кармелітам, а в 1634 році заснував монастир Босих Кармелітів.

В ХVII столітті Ян Тишкевич став одною з найвпливовіших постатей в Україні і регулярним поставщиком зерна в Європу. По кількості дворів він був на сьомому місці, крім Бердичева та Слободища йому належили близько 120 населенних пунктів. Але невдовзі почалася Визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої. Містечка та міста штурмували повстанці. 18 липня 1648 р. вони захопили Бердичів та знищили польські загони біля містечка П'ятка. Поразки в боях та втрата маєтків прискорили смерть Яна Тишкевича, яка прийшла до ньго 1649 р. в Любліні.

Руїна

Під час війни в околицях Бердичева, який був розташований на головному шляху руху військ, неодноразово бував Богдан Хмельницький. Тому існує легенда, згідно якої назва Богданівського лісу в Бердичівському районі походить від розташованої в той час там ставки гетьмана.

Кляштор Босих Кармелітів тривалий час був найбільш неприступною фортецею регіону
Кляштор Босих Кармелітів тривалий час був головною фортецею регіону, тому постійно перебував у центрі військових сутичок. Фото Максима Мельникова

Війна потрясала Бердичівський район і в наступні роки. В серпні 1659 р. під Слободищем стояв з військами гетьман Юрій Хмельницький, звідси Юрій надіслав полякам листа з проханням укласти мирну угоду, а до 1663 р. Бердичів був сотенним містом козацької держави, де перебувала козацька залога.

Під час війни Бердичів і околиці сильно постраждали, в 1648 році Кривоніс перебив в місті всю шляхту та єврейське населення, а історичні документи за 1654 рік свідчать про повне запустіння міста.

Дуже тяжкими часами відзначилась друга половина ХVІІ ст., відома в історії як "Руїна". Часті спустошливі набіги татар та особливо кримська орда на чолі з Казі-Гіреєм по дорозі з Кам'янця до Фастова спалила Бердичів та зробили те, що побачив літописець С.Величко: "...видел многие грады и замки безлюдные и пустые; валы, негдись трудами людзскими аки холмы и горы высыпаные, и тилько звирем диким прибежищем и водворением сущии. Муры зась, яко то: в Чолганом, в Константинове, в Бердичеве, в Збараже…, що тилько на шляху нам в походе войсковом лучилися, видел едни малолюдные, другие весьма пустые, разваленные, к земле прилинувшие, заплесневелые, непотребным былием заросшие, и тилько гнездящих в себе змиев и разных гадов и червей содержащие".

Коване оздоблення польської бібіліотеки
Коване оздоблення польської бібліотеки

На той час в Бердичиві залишилось лише шість "димів", в Слободищі чотири, а Солотвин зовсім запустів, навіть від греблі та млина лише місце лишилося. Більшість населення перебралося на лівобережну Україну.

Понад століття Бердичів лихоманило: одна війна змінювалася іншою. Стабілізація життя в місті почалася лише після придушення гайдамацького повстання.

ХV - ХVІІІ ст. відзначилися як важливий період в історії Бердичівщини. Відбувалося становлення Бердичева, як важливого економічного і культурно - релігійного центру України та відродилися після татарських набігів більшість сучасних сіл району.

ХІХ - початок ХХ ст.

У XІX ст. Бердичів став значним у Східній Європі торговельним центром. Сприяло цьому зручне географічне положення на торговому шляху з Європи до Росії та з Росії до Криму, а також розташування на перетині Київської, Волинської і Подільської губерній, що зумовило появу головної митниці правобережжя. Не останню роль зіграли також паломники до монастиря та численні ярмарки, яких проходило до десятка протягом року. В XIX ст. Бердичів на фоні вдалого розвитку торгівлі став також одним з головних центрів контрабанди у Східній Європі. Сприяла цьому і складна розгалужена система підземних ходів та сховищ. У рамках спеціально створеної комісії у 1867 році було виявлено 130 підземних ходів і 78 погребів під вулицями. Розмах ярмарків та їх велич вражали кожного, хто їх відвідував і про це свідчать численні історичні документи. Також проходили великі торги два рази на тиждень.

Польська бібліотека
Будинок ХІХ століття в якому розміщувалася польська бібліотека. Фото Романа Маленкова

В Бердичеві було 10 ярмарків. Найбільші з них: зимовий ("Дем'янівський") - тривав з 1 листопада по 12 грудня, літній ("Онуфріївський") - тривав з 12 червня по 23 липня. За рівнем обороту товару вони були співставленні із Лейпцігськими. Насамперед це стало можливим завдяки швидкому і значному зростанню населення міста, в першу чергу єврейського. Так уже в 1846 році в Бердичеві проживала 41 тис. мешканців (у Києві в той час 50 тис.). В одному з найбільших міст України тоді було 4 площі, 11 вулиць, 80 провулків, біля 2000 будинків. Воно ділилось на Нове і Старе місто, виникали нові міські райони: Піски, Качанівка, Загребелля, Центральний район, Новобудови (Карніловка). Найбільшої значущості в своїй історії місто набуває в кінці ХІХ ст. Одночасно найвищого рівня сягнула значущість єврейської громади міста. Так 1888 році в місті жило 77823 чоловік (станом на 1 січня 1997 року - 92100). З них 10777 - православні, 1031 - старообрядці, 3298 - католики, 339 - протестанти, 12 - мусульмани і 62366 - іудеї. Вони сформували торгівельне обличчя одного з найбільших міст України.

Свято-Троїцька церква
Свято-Троїцька церква стоїть у районі Загребелля. Її збудували у 1836 році. Фото Максима Мельникова

В місті діяли торгівельні фірми Іолісів, Гальперіна, Магазанія, Бродського, Маргулісів, банкірські контори Еленера, Трахтенберга, Штейнберга, Гальперіна.

Визначали євреї і промислове (ремісниче) обличчя міста. Вони організували тут 104 цехи, в яких працювало 4 тис. ремісників різних спеціальностей: від шевців, чоботарів, кравців до домашніх слуг. Вироби бердичівських ремісників користувались попитом на міських та міжнародних ярмарках.

В місті діяло 68 швейних майстерень, взуттєві майстерні Львівського, Айзенберга, Зільберга, які згодом стали великими фабрикантами, каретна майстерня, три цегельних заводи (по 6-8 чол. працюючих), завод віденських меблів Гелліна (116 робітників), два інших (по 10-8 робітників). Місцеве значення мали свічково-сальний завод, маслобійний, миловарні, фабрика з виробництва цукерок, тютюнова, млини та інші.

В кінці ХІХ ст. бурхливий розвиток міста забезпечує залучення значних іноземних інвестицій в промисловість. В 1864 р. австрієць Мартен Цілер відкриває на околиці міста перший шкіряний завод. 1866 р. - польський капіталіст будує на баранячому острові шкірзавод (310 робітників). З 1872 р. починає відлік свого існування найбільший на сьогодні завод міста - акціонерне товариство "Прогрес" (400 робітників). В цей час Бердичів стає другим промисловим містом губернії після Києва.

Значна кількість євреїв міста займалась перевезенням населення та приїжджих купців. Незначна частина єврейського населення займалась в сільському господарстві.

Склепи на польському цвинтарі
Старовинні склепи на польському кладовищі вже давно розграбовані. Фото Максима Мельникова

Зрозуміло, що таке піднесення економічного розвитку, яке забезпечило місту економічну активність, освіченість, спритність єврейської громади, призвело до перетворення міста на один з опорних пунктів суспільного каркасу Правобережжя та України загалом. Свідченням цього є, крім усього вищесказаного, належність міста до транспортної системи та зв'язків регіону і країни. З 1870 року Бердичів був складовою траси всесвітньо відомого індійського телеграфу Калькутта-Лондон; курсували дележанси Бердичів-Житомир, Бердичів-Рівне, залізниці до Шепетівки, Здолбунова, Хмільника, через місто проходила магістраль Петербург-Варшава. Не дивлячись на це, на економічний розвиток міста негативно вплинуло зростання сітки залізниць в регіоні, оскільки воно лежало осторонь основних їх шляхів.

В місті діяло 4 театри: Шерентіса, Загера (з 1898 р. тут постійно працювала трупа Мішурата), театри кабаре і вар'єте, кінотеатри, фотографії Зільберга, Розенбауна, великий літній театр в саду "Ельдорадо", казино, кабаки, кафе-шантани, ресторани.

З прокладенням залізниць Київ-Одеса та Київ-Брест роль Бердичева як великої перевалочної бази стала падати, насамперед через те, що товари тепер мали можливість надходити безпосередньо до станцій призначення. До початку ХХ ст. в Бердичеві переплітались успішна підприємницька та контрабандна діяльність мешканців. Точки зору деяких чиновників говорили про те, що в Бердичеві можна практично все зробити за хабарі, влада рідко узгоджувала свої дії з законом.

Костьол Святої Варвари
Костьол Святої Варвари. Тут у 1850 році Оноре де Бальзак вінчався із Евеліною Ганською. Фото Романа Маленкова

В 1843 році заможні мешканці звернулись до уряду с проханням надати Бердичеву статус міста, адже ще в 1801 році Сенат визнав Бердичів "коммерческим в Европе местом". Зокрема у зверненні вони писали: "В числе естественных богатств полагается природный ум жителей. Он великими своими успехами принесет пользу государству и честным людям немалую".

Постаті

В той час в Бердичеві жив та працював "дідусь єврейської літератури" Менделе Мойхер-Сфорім (Ш. Абрамович). Він відзначився своїми скандальними творами, але справжній скандал викликала повість "Такса, или банда городских благодетелей", коли в героях багатії впізнали себе. В зв'язку з цим письменник вимушений був переїхати до Житомира.

В Бердичеві часто бував класик єврейської літератури Шолом Алейхем (С. Рабінович), твори якого відбражали життя міста та його мешканців. Тільки на вулицях Бердичева він відчував та повністю занурювався в народний побут.

Микільська церква

Микільська церква була збудована у 1910 році. Фото Максима Мельникова

Існує припущення, що в складі Тимчасової комісії для розгляду старовинних актів у пошуках старожитностей і народних переказів, восени 1846 р. через Бердичівщину проїздив Т.Шевченко, хоча історичних документів щодо цього немає.

2 березня 1850 р. в бердичівському костьолі Святої Варвари абат В.Ожаровський повінчав Оноре де Бальзака з поміщицею Евеліною Ганською. У дорожніх нотатках він писав про місто: "Тут з подивом побачив я будиночки, що танцювали польку, тобто сильно похилені, один праворуч, другий ліворуч, третій вперед, деякі знівечені, багато їх було меншого розміру, ніж наші ярмаркові балагани,…нарешті я побачив справжній степ, бо Україна починається у Бердичеві. Все, що я бачив до цього, нічого не варте… Тут починається український чорнозем…".

Дзвіниця Микільської церкви
Дзвіниця Микільської церкви. Фото Максима Мельникова

3 грудня 1857 р. в селі Терехове (існує припущення, що в Бердичеві), народився Теодор Юзеф Конрад Коженьовський, майбутній англійський письменник Джозеф Конрад.

Славилась по всій Україні бердичівська книгарня Глюксберга, яка постійно отримувала нові видання з Варшави, Києва, Петербурга, Одеси і Москви.

Відомі музиканти Антон і Микола Рубінштейни також походили з Бердичева. Їх дід, Роман Рубінштейн, був одним з найбагатших купців міста і заснував поселення євреїв - хліборобів (сучасна Романівка). Згідно запису у метричній книзі бердичівської Свято - Миколаївської церкви від 25 липня 1831 р., сім'я Рубінштейнів з 35 чоловік перейшла в православну віру.

Релігійне життя міста

На той час католицька церква мала в місті відомий кляштор босих кармелітів та збудований в першій половині ХІХ ст. приходський костьол (фару) Святої Варвари, а також ряд капличок. Зокрема кляштор відігравав значну роль у культурному житті, славилася високим рівнем освіти та якістю знань кармелітська школа, що існувала з 1794 до 1832 р. З її стін вийшло багато відомих людей, таких як Бенедикт Раковецький, Генріх Ржевуський, Францішек Духінський та інші постаті. Викладали в школі також відомі люди тієї єпохи - астроном Кисловський, літератор П.Гулак-Артемовський (проживав у Бердичеві з 1814 по 1817 р.), поет Т.Падура, танцюрист з балету короля Станіслава Курц. Завдяки значним успіхам учнів школа навіть отримала статус губернської гімназії. Кляштор мав велику бібліотеку.

Аптека Шиперовича у ХІХ столітті
Аптека Шиперовича у ХІХ столітті

Православні храми насамперед були представлені Михайлівською церквою, яка була збудована ще в XVI ст. Василем Тишкевичем. Під час Барської конфедерації цей храм було спалено.

На території сучасної Соборної площі на місці старої дерев'яної церкви (збудована в 1611 р.) протягом 1815-1837 рр. було споруджено кам'яний Успенський собор (в 1934 р. зруйнований більшовиками).

В 1748 р. побудовали дерев'яну Свято-Миколаївська церкву (зусиллями Варвари Завіш, власниці Бердичева) В церкві зберігалась стародавня ікона Миколи Чудотворця, що вважалася чудотворною. Цій церкві Варвара подарувала також Ікону Матері Божої. В 1910 р. на місці Свято-Миколаївської церкви побудовано новий кам'яний храм.

Аптека Шиперовича у ХХІ столітті
Аптека Шиперовича у ХХІ столітті

В 1836 р. в районі Загребелля, на місці старої дерев'яної церкви ( ХVIII ст.), було побудовано кам'яну церкву з духовним училищем. До цієї церкви було приписане с. Радзівіллівка (сучасне с.Підгороднє). А неподалік від білопільської застави, за містом, на загальному кладовищі, в 1851 р. побудували невеличку цвинтарну церкву Всіх Святих, коло якої, як писав Л.Похилевич, були поховані князь Дмитрій Ціціані, генерал Зіман, граф Подгречіані і знамениті анатолійські греки. На жаль, ця церква до наших днів не збереглася.

Стан міста

Однак на фоні краси храмів і духовної величі міста існували і такі райони міста, про які М. Чайковський писав: "Был район бердичевские Пески, заслоненный от людских глаз каменными домами еврейских богачей. Это были кучи деревянных домиков, теснившихся друг возле друга, перерезанные неправильными улочками в разных направлениях. За мельницами Пески соприкасались с болотистой частью Гнилопяти. На улицах была в дожливое время такая грязь, что доходила коню до брюха. Смрад был такой, что, пройдя несколько шагов, всякий чувствовал головокружение. Там жили одни евреи, с бледными, желтыми лицами, с подслеповатыми гноящимися глазами, а под домами были подземные помещения, где находилось множество лошадей и несчетное количество контрабандных товаров". А ось що писав А.Суботін: " Если смотреть издали на массу здешних домов, то все имеет грязный серый колорит; вечером же постройки на краю города представляются чем-то вроде темных навозных куч. Даже ясный солнечный день не в силах скрасить унылой физиономии города. В центре почти все каменные здания выкрашены в голубой, зеленый, розовые цвета, что придает им своеобразный оттенок.

Єврейський будинок
Житловий будинок ХІХ століття. Подібні були типовими серед єврейської забудови. Фото Максима Мельникова

В нецентральных частях города дома больше одноэтажные в 3-4 окна, многие покосившиеся, с выбитыми окнами; на окраинах и в предместье, особенно на Песках и Качановке, жалкие мазанки, не заслуживающие названия жилищ человеческих; да и значительное число их вовсе не пригодно для жилья, и только еврей-фаталист решается их нанять, нередко рискуя быть погребенным под развалинами своей хибары. На всех зданиях города лежит печать упадка и обветшания. Все как-то опустилось, осунулось, новых построек не созидается, старые плохо поддерживаются; видно, что город переживает кризис.

Житловий будинок ХІХ століття
Ще один типовий "представник" забудови Бердичева кінця ХІХ ст. Фото Романа Маленкова

Главные улицы вымощены крупным булыжником, и езда по ним для людей слабонервных сопряжена с довольно неприятными ощущениями. Остальные улицы и переулки в остальное время года представляют собою обширные топкие пространства, так что невольно дивишься, как справляются с этими пространствами здешние еврейчики в их плохой сквозной обуви. Улицы эти созданы не для соединения обывателей, а скорее для разобщения их; потому-то народонаселение и толпится более в центральных частях, где мостовая дает возможность для сношений. Тротуаров в городе можно сказать не существует; только в торговых частях есть некоторый намек на них, да около лавок узкие полоски; в остальных частях города только около некоторых домов набросаны плиты и крупные камни, представляющие немалую опасность в темное время для ног обывателей, так что в этой части города если и существуют тротуары, то не для того, чтобы по ним ходить, а чтобы их обходить. Освещение существует только на главных улицах в виде тусклых фонарей; большая часть города погружена во мрак.

Місток
Місток у бердичівському парку відпочинку. Фото Романа Маленкова

Это зависит и оттого, что освещение не на главных улицах возлагается на самих домохозяев в виде особой натуральной повинности; при оскудении же домохозяев повинность эта не выполняется. Город лежит при болотистой реке Гнилопяти, одно название которой даёт неутешительное представление о её санитарных свойствах; при городе река эта запружена, и обширный пруд служит главным рассадником заразы; в него сваливаются нечистоты, мусор, трупы животных; в нём стирают бельё, поят и купают скот, в этой же желтоватой жиже купаются и люди, принимая её за воду. Каждую весну пруд заполняется трупами незаконорожденых младенцев.

Местная муниципалия не имеет средств для наведения санитарного порядка. Антисанитарные условия более всего заметны на низменных окраинах города, где гнездится беднота, усиливающая вред ещё и своей неряшливостью. Большинство домов здесь не имеет дворов, и всякие остатки и отбросы сваливаются около домов и на улицу. Роль санитаров отчасти исполняют здесь свиньи, которые сами ищут себе корм. Количество смертей и болезней уменьшается благодаря тому, что город находится на открытой, хорошо продуваемой ветрами местности, и с другой стороны, население большую часть дня проводит на улице". .

Будинок культури
Будинок ХІХ століття. Нині районний будинок культури. Свого часу в ньому виступали Будьонний, Котовський, Фрунзе, Маяковський. Фото Максима Мельникова.

На околицях міста, де жили малороси становище було більш приємним. Той же М.Чайковський описував малоросів таким чином: "Малороссы народ трудолюбивый, добросовестно исполняет свои обязанности, не гуляки, не пьяницы, нетребуют больших денег, и не копят их, но стремятся к домашней жизни, любят семью, соловья, цветы. Крестьянские хаты в окресностях Бердичева были очень опрятны, там было множество садов, обилие воды, народ был бойкий, необыкновенно смышленный, привязаный к справедливым и добрым панам, козацкий дух сохранился здесь быть может более, чем где бы то ни было на Украине."

Таким чином на початку ХХ ст. Бердичів склався як торгівельний центр і важливий культурно-релігійний осередок. Також прославилося місто і своєрідним менталітетом його мешканців. А.Косич писав: "С именем "Бердичев" в понятиях русского общества представляется что-то странное, анекдотическое. Сложились целые легенды об этом городе."

Бердичів
Бердичів. Свято-Троїцька церква та кляштор Босих Кармелітів. Фото Валерія Мельникова

Узагальнюючи історію Бердичева можна сказати, що на місці відбилися різноманітні історичні події, придавши йому неповторний вигляд. Тут переплелись дивним чином українська, польська та єврейська культури, що і відзначилося на чудовому знаменитому менталітеті його мешканців. Географічне положення краю бердичівських земель було дуже вдалим - родючі землі та пасовища, велика кількість лісів, поклади руди та глини, розташування на перетині чи близько до основних торгових шляхів. Дуже багато поселень протягомі віків народжувались та зникали на одних і тих же місцях, але й досі відкрито питання щодо давніх племен, з яких походило населення бердичівських земель, а також багато питань, зв'язаних з походженням міста та дати його виникнення.

Автор Максим Мельников, 2006 рік

КАРТА БЕРДИЧЕВА

ЧИТАТИ ЩЕ ПРО БЕРДИЧІВ: Монастир-фортеця Босих Кармелітів

Волинський Єрусалим

Бердичів на малюнку Наполеона Орди

Бердичев, Хмельник, Летичев, Меджибож, Грицков

ДИВІТЬСЯ ВІДЕО ПРО БЕРДИЧІВ

Бердичів. Історія та сучасність
Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)