В село Косарі Черкаської області варто заїхати хоча б за тим, щоб помилуватись колишнім палацом місцевого поміщика, польського шляхтича Володимира Ростішевського. А своєю появою цей палац повинен завдячувати коханню.
Свого часу, в середині 19 ст. Франц Сигизмундович Ростішевський придбав косарський маєток у поміщика Давидова з Кам’янки, нащадка декабриста Василя Давидова, який загруз у картярських боргах. У 1872 році Франц Ростішевський на місці цукрозаводу в селі заснував гуральню (нині тут – Косарський спиртовий завод, що випускає горілку “Холодний яр”, один з навідоміших брендів вітчизняної горілчаної продукції). З часом онуку Володимиру Ростішевському в спадок перейшла частина села.
Володимир не дуже переймався господарством, аж поки не закохався в дівчину, німкеню, яка мала мільйонні статки, проте не мала дворянського імені, а дуже цього прагнула. Наречену потрібно було везти в резиденцію, яка б виглядала не аби як, а відповідала фінансовому статусу “фрау Ростішевської”. За проектом німецького архітектора, за участі, знову ж таки, німецьких майстрів, через рік постав величний двоповерховий палац-красень, із стінами, прикрашеними орнаментом із зубцями, терасами. На додачу, круг садиби заклали розкішний сад, в який завезли квіти та рослини з Київського ботанічного саду. Будівництво палацу обійшлося поміщику у 90 тисяч рублів.
Сільське життя досить скоро наскучило молодій пані, що звикла до життя у місті, з балами та театрами. Вистачило її лише на рік, потому вона назавжди покинула маєток та повернулась додому. Чи був Володимир пригнічений цим, чи стало саме це причиною, але й сам він невдовзі покинув село, продавши маєток.
Не буду гадати, як би склалась доля палацу, якби у 1912 році Ростішевський не продав його Чигиринському земству за 25 тисяч рублів. Дуже вигідно для земства, якщо згадати витрати на будівництво, чи не так? Земство розпорядилось відкрити в будівлі лікарню, а перший її завідувач Олександр Модестов приклав багато зусиль для оснащення лікарні найсучаснішою медичною технікою. Майже цілий вік медичний заклад виконував свою функцію. А вже 2001 року тут розмістилося “стаціонарне відділення районного територіального центру для обслуговування одиноких непрацездатних людей похилого віку”, а простіше кажучи – будинок пристарілих. Завдяки цьому колишній палац донині в досить пристойному стані.
Текст Ігоря Дорожка, фото Романа Маленкова.
