Канівські дислокації (або Канівські гори) – пасмо із зім’ятих у складки та місцями перегорнутих осадових порід на східному краю Придніпровської височини, яке тягнеться вздовж Дніпра від Трахтемирова на півночі до гирла Росі на півдні. На цьому пасмі виділяються підняття – Канівське та Трахтемирів-Бучацьке. В Канівських гір дуже складна, особливо як для рівнини, будова, досить часто верхня та нижня частина пагорбів мають зовсім різний вік та різняться генетично. Єдиної остаточно визнаної гіпотези утворення дислокацій досі не існує. Для Канівських гір характерні численні глибоченні яри з висотою стінок понад 70 м, серед них і найбільший яр Європи – Хмілянський. Крім того, Канівські дислокації – це надзвичайно мальовничі краєвиди, археологічний клондайк, багатюща історія із численними недорозв’язаними таємницями, безліч так званих “місць сили”, духовні українські центри у Каневі та Трахтемирові.
Трахтемирів. Канівські дислокації (гори) та Канівське водосховище
Канівські дислокації (гори) та Канівське водосховище поблизу села Трахтемирів (з боку Великого Букрина)
Зупинка 1. Село Трахтемирів та околиці.
Найзручніший спосіб дістатись села Трахтемирів – через село Великий Букрин, яке знаходиться в Київській області і до якого з Києва навіть пару разів на день ходять маршрутні автобуси. Сам Трахтемирів знаходиться вже в Черкаській області, у 2-3 кілометрах від Великого Букрина.
Власне, від села Трахтемирів, колишнього духовного козацького центру, залишились кілька хат та кілька мешканців, а також старе кладовище поруч, яке чомусь уперто всі називають козацьким (в нас якщо є кам’яні хрести – значить, козацьке). Іншу частину поселення в радянські часи затопили Канівським водосховищем та виселили. Потім у 1990-х створили історико-культурний заповідник (адміністрація у селі Григорівка в іншій частині півострова, в Черкаській області), потім додали регіональний ландшафтний парк (який був чи не першим приватним об’єктом пиродно-заповідного фонду в Україні) в опікуванні того самого керівника “Нафтогазу” кучмівських часів – Ігора Бакая (зараз громадянин Росії, виїхав після Помаранчевої революції). Бакай побудував тут будинок (зараз спалений) та вертолітний майданчик (зараз стоянка для автомобілів туристів), розвів кабанів та озброєну охорону, намагався до кінця виселити село, щоб господарювати у повній мірі, але… як мінімум один офіційний житель не піддався – Олег Петрик (відомий як Скіф), колишній театральний діяч з Києва, дуже привітний та говіркий відлюдник. Зараз він продовжує тут мешкати та зустрічати всіх піших туристів, що йдуть углибину півострова.
Внутрішня частина півострова, з багатою історією, виселеними селами, дикою природою, легендами, диваками, що тут зустрічаються, та дивними історіями, які тут відбуваються за переказами та переказами переказів, певним чином нагадує “зону” з “Пікніка на узбіччі” Стругацьких, або, скоріше, вже той її збірний образ, який сформувався після фільму Тарковського, Чорнобиля, комп’ютерної гри і т.д.
Фрагмент старого закинутого кладовища поблизу села Трахтемирів
Залишки садибного будинку Бакая
Канівське водосховище поблизу села Трахтемирів
Адміністративна будівля регіонального ландшафтного парку “Трахтемирів”
Зараз, наскільки я зрозумів, за землю йде боротьба між регіональним ландшафтним парком та історико-культурним заповідником, що зі сторони має виглядати як мінімум дивно (хоча, в принципі, нічого нового – схоже на чергову боротьбу вивісок), оскільки в нормальних умовах ці дві структури мають уживатись аж бігом і навіть допомагати одна одній.
Незважаючи на всі негативи, мабуть, слід приєднатись до тієї думки, що в Трахтемирові, як і у сусідньому Каневі, має побувати кожен українець. Це місця, при відвідуванні яких історія якимось чином сама відчувається, не у вигляді тексту з підручнику, а інтуїтивно, на іншому, більш тонкому рівні сприйняття.
Будинок Олега Петрика (Скіфа)
Зупинка 2. Урочище Монастирок.
Урочище Монастирок знаходиться на одному з кількох мисів-уступів Трахтемирівського півострова неподалік від головної, майже билинної, розвилки “Висота 222”. Поруч розташовувалось давньоруське місто Заруб, а потім, ще ближче до Висоти – один з головних козацьких монастирів. Тут є два джерела (звісно, цілющих), таємничо-містичний Марків шпиль (Марк – грецький монах, який начебто тут оселився у ранньохристиянський період) та не менш, а можливо навіть і більш, теаємничо-містична “Лінза” під шпилем, в якій Скіф дуже не радить ночувати і взагалі надовго зупинятись. Зовсім поруч тягнеться локальне, але дуже чітко помітне пасмо довжиною кілька десятків метрів, з якого відкриваються захоплюючі краєвиди на Канівські дислокації та Канівське водосховище майже на 360 градусів.
Урочище Монастирок разом із сусідньою “Висотою 222” вважаються енергетичним центром Трахтемирівського півострова, до якого тягнуться як представники різних релігій (не тільки християнської), так і язичники для проведення різноманітних духовних практик, обрядів або просто з метою паломницького відвідування.
В урочищі Монастирок
Канівські дислокації (гори) з води
Зупинка 3. Батурина гора.
Батурина гора – одна з рельєфних домінант узбережжя Трахтемирівського півострова, місце, де з високою ймовірністю колись знаходилась укріплена частина давньоруського міста Заруб, на що натякають зручне положення, характерні для городищ складні елементи мікрорельєфу, дуже схожі на залишки ровів, насипів… Ну, і назва виселеного у 20 столітті села – Зарубинці, яке знаходилось поруч – теж трохи натякає.
На горі стоїть кам’яний хрест, начебто на могилі начебто козака Батури, на честь якого гора і отримала назву. Місце досить атмосферне, особливо у не дуже привітну погоду.
Підніжжя Батуриної гори
На Батуриній горі
Далі вигін Канівського водосховища повертає круто на південь, у бік Григорівки та Бучака, а ми повертаємо назад, до Трахтемирова, залишаючи східну частину півострова на наступний раз.
Текст та фото Олега Години
