Земське училище «заховалося» в самому центрі містечка. Справді заховалася, бо про нього не згадують ані путівники, ані заїжджі гіди. Та й педагогічний коледж, що нині працює в найкрасивішій будівлі Корсуня, не спромігся розмістити на своєму сайті бодай трохи інформації про історію alma mater. Але й без того, з огляду на саму лишень архітектуру, ясно, що споруда належить до групи УАМівських пам’яток, споруджених Канівським земством (див. Квітки, Стеблів, Степанці, Виграїв, Пішки).
Першого удару по будівлі завдала Друга світова, після якої училище позбулося елегантних заломів даху і люкарен над ризалітами. Згодом «дісталося» й інтер’єру. Початковий проект наділив училище навчальними кімнатами, майстернями та директорською квартирою, проте десь у 1960-х всі внутрішні перегородки було знищено, а вивільнені площі докорінно переплановано.
Вже у ХХІ столітті корсунський шедевр українського модерну втратив старі дерев’яні рами (втім, очевидно, також не первісні, а післявоєнні) і нині ріже очі білим пластиком. Шкода, звичайно, але втішмося: чудове «контррельєфне» оздоблення жовто-цегляних стін — яскрава ознака черкаського осередку УАМу — радує око кожного небайдужого до української культури.
Текст Андрія Власенка, Сад українського модерну, фото Романа Маленкова.
