Село Пішки розташоване недалеко від траси Київ – Дніпро. Назва дуже кумедна (нехай мешканці села вибачать) і має купу версій походження. Похилевич наводить варіант про те, що мешканці села ходили по селу пішки, бо місцевість гориста дуже. Ну, а як би вони ходили б, якби не гориста? Богдан Хмельницький, після перемоги у Корсунській битві, біля сусіднього села Виграїв вирішив дати втомленим коням спочинок, тому йшов із козаками пішки. Ну і ще є версія про заснування села козаком Пішкою… Але точно ніхто не знає, звідки така назва.
Головною і єдиною архітектурною пам’яткою села Пішки є земська школа, збудована у 1914 році за проектом Опанаса Сластіона та Дмитра Дяченка. Далі текст Андрія Власенка із сайту Сад українського модерну.
Земську школу у Пішках спорудили на пагорбі посеред села — аби люди ще здалека могли оцінити її могутню красу та естетичну силу. Оцінили… У ХХІ ст. школу було зачинено й пограбовано, після чого в ній деякий час жевріла сільська бібліотека. Та «спочила» і вона. А така чудова споруда із вишуканим цегляним декором і різьбленими кронштейнами мала б бути гордістю краю і привабою для туристів. Поруч доживає віку мурований із кольорового каміння сарай — цілком унікальна пам’ятка українського модерну.
Хто винен і що робити? Схоже, не знає ніхто. Лишається посипати голову порохом сплюндрованих шкіл і удатися до класиків. Скажімо, до Тичини, який іще 1920-го зауважив, що «на культурах усього світу майові губки поросли…» Через століття можна доповнити поета: а надто на українській культурі…
Текст Андрія Власенка із сайту Сад українського модерну. Фото Романа Маленкова.
