До кінця 1980-х Троїцька церква через галерею сполучалася із дзвіницею — досить стильною спорудою, хоча, напевне, не одночасною із храмом. Існує, одначе, думка, що пізнішою є сама лише галерея. Хай там як, а дзвіницю, попри протести місцевих мешканців, хвацькі реставратори зі Львова встигли розібрати якраз перед кончиною СРСР. Куди її поділи — нам невідомо. Взялися були й за церкву, аж тут скінчилися кошти (точніше, їх переспрямували на первісне накопичення капіталу). І залишилася святиня ні в сих, ні в тих: центральний верх — наполовину в традиційній шалівці, а верхи над бабинцем і вівтарем — у ґонті. Очевидно, дуже вже несподівано горе-реставратори відбули додому…
А церква залишилася на своєму споконвічному місці — красива і щиро наддніпрянська, хоч і трохи покалічена, в чудовому яблуневому саду, помережаному ялинками. Додати пальму — і вийде точно Едем, як його зображують на народних іконах. Хоча, звісно, справжній рай, земне Небо, ховається під склепінням храму. Ми там ще не були, але неодмінно побуваємо.
Текст Андрія Власенка із сайту Українська церковна архітектура, фото Романа Маленкова.
