Село Стебне розташоване за сім кілометрів від Звенигородки. Центр сільської ради. Кількість населення – 1400 осіб (2008 р.).
Свято-Богословська церква, фото 2008 року
У ХІХ столітті поруч із Стебним стояло два великих кургани (могили). Розкопали їх у 1845 році. Особливих цінностей копачі не знайшли, крім старовинних горщиків із землею та людських кістяків без голів. Але могили ці ще довго були відомі серед місцевого населення, особливо одна, та, що раніше звалася Шугайловою. Відомі завдяки ось якій історії. У 50-ті роки ХVIII століття відбувався переділ земель Білоцерківського та Звенигородського маєтків. Маєтки якось розділили, а ось відмітити межу між маєтками повинен був Стебнівський селянин Шугайло. Точніше, ця робота була покладена на плечі Вільховецького сотника Петра Болхівця. Так от сотник зібрав для оголошення меж селян із навколишніх сіл і вказав, що межа буде проходити по одній із могил. Але щоб краще закарбувалося це у народній пам’яті козаки вихопили із натовпу селянина Шугайла (чому саме його – історія мовчить) і стратили прямо на вершині кургану. Тут же його і поховали.
Із 1885 року у Стебному стоїть Свято-Богословська церква. Цей великий дерев’яний храм з однією банею та прибудованою дзвіницею схожий на десятки подібних споруд, збудованих у Наддніпрянщині в ХІХ столітті. Кажуть, що це козацький стиль. Може й так. Але з усіх храмів, зведених у козацькому стилі в ХІХ столітті, у наступному столітті – ХХ-му, не закрили, мабуть, лише Свято-Богословську церкву у селі Стебне. У радянський період вона була чи не єдиною діючою. Хоча ніде правди діти – в 1930-ті церкву все таки закрили. Але німецькі окупанти поновили у ній богослужіння. Й кажуть, що більше вона не закривалася. Десятиліттями церковна громада Стебного відстоювала своє право на свободу віросповідання. А вже у ХХІ столітті церква була реставрована і засяяла «як нова копійка».
Текст та фото Романа Маленкова (чорновий текст для путівника Черкащиною видавництва “Грані-Т”)
Перша згадка про село датується 1633 роком. За легендою, якогось разу повз Звенигородку їхали чумаки. І вони вирішили не заїжджати в місто, а поїхати в об’їзд, південніше міста. В степу вони побачили невідоме село. Вирішили дізнатись, що це за поселення. Побачили, як із села виїжджає чоловік волами і підскочили до нього. Запитали його про назву села. А в того мужика був закладений ніс, і він говорив в ніс. Він хотів сказати «Степне», як і називалось село, а вийшло «Стебне». З того часу поширилась назва «Стебне».
Ще одна версія: місцеві пани дуже знущалися над кріпаками, стьобали їх батогами. Від слова “стьобати” й пішло “Стебне”.
Але правильнішою є інша версія походження назви. Колись давно в цих місцях люди вирізали довгі вербові стебла — лозу, з якої виплітали кошики. Від слова «стебло» й виникло, трансформувавшись «Стебне». Стебло = Стебне. Цій версії сприяє і те, що багато майстрів з плетіння кошиків проживає у селі.
Джерело: Вікіпедія
Цвинтар біля церкви
У Стебному є три старовинних цвинтарі, із кам’яними хрестами та надгробними плитами із пісковику. Такі цвинтарі на історичній Київщині, до якої відноситься і Стебне, називають козацькими.
Один цвинтар, невеличкий, прямо за церквою. Там велика плита на могилі якоїсь полковниці, яка померла у 1823 році. За церквою, ось за такими координатами 49.022999, 30.967439, повністю у чагарях ховається великий старовинний цвинтар, напевне найстаріший у Стебному. Ми його ледве знайшли – так він заріс. По діагоналі цвинтар перетинає прорубана стежка, і фактично все. Майже всі хрести та плити доводиться шукати у кущах шипшини, акації та глоду.
У Стебному є ще один старовинний цвинтар – кінця 19 століття. Він стоїть при дорозі, біля основного сучасного. Ось координати 49.015838, 30.980655
Його знайти досить просто. Там теж є на що подивитись.
Величезна кількість кам’яних хрестів вказує на розташування неподалік від села
Фото Романа Маленкова.
Дуже багато світлин цвинтарів у Стебному дивіться у нашій галереї.
