Не пам’ятаю в якому фантастичному творі планета сама формувала нові й нові образи – ліси, гаї, річки, озера, скелі, нові будівлі, покинуті села, міста – вчора не було, а сьогодні є (можливо це «Темна вежа» Кінга – треба повторити). Воно наче із якогось паралельного виміру з’являлося. Так і Україна продовжує дивувати відкриттями. 30 раз проїхав крізь Шепетівку – мало цікавого, а тут, за 8 кілометрів від неї, монастир-бомба. Фактично, найбільш ефектний у Хмельницькій області, та і не лише в ній – думаю його точно можна включити в топ-50 монастирів України.
Хоч широкому загалу Городище практично невідоме, але село це дуже старе – відоме із 12 століття. Тоді це було навіть не село, а добре укріплене місто, що підтвердили дослідження археологів.
Із 16 століття Городище (вже село) належало поперемінно: Острозьким, Корецьким і Любомирським. Корецькі у 1538 році заснували монастир Різдва Богородиці, який тривалий час був дерев’яним. У 1745 році дерев’яний монастир знесли, і за наказом князя Любомирського збудували мурований. Обитель віддали ордену кармелітів (взутих).
Кармеліти володіли монастирем зовсім недовго – у 1777 році сюди прийшли греко-католики, адже Троїцький монастир у Городищі приписали Гощанському уніатському монастирю.
Після захоплення Правобережжя Росією деякий час монастир залишався католицьким, але у 1832 році, після Польського повстання, обитель перевели у православ’я і освятили як монастир Різдва Богородиці
До початку Другої світової війни у Городищенському монастирі було збудовано церкву Івана Предтечі (в московському стилі) та декілька нових корпусів. Тут працювала школа, аптека та готель. У 1914 році в монастирі перебувало 67 черниць та 167 послушниць – це досить велика кількість, як для провінційного монастиря. У власності обителі було кілька зариблених ставків та 365 десятин землі.
Радянська влада закрила монастир у 1923 році. До 1936 року тут розташовувався комсомольський санаторій, а після 36-го – військовий шпиталь.
Німці відновили монастир. В період німецької окупації тут перебувало 32 черниці. В повоєнний час він теж працював до 1960 року.
У січні 1995 року монастир Різдва Богородиці знову відкрито (УПЦ МП). За останні десятиліття його повністю відновили й відремонтували. Щоправда зовнішній вигляд барокових будівель 18 століття зіпсували золотими цибулинками. Побіжний погляд вихоплює із світлин золотоверхий комплекс монастиря як Почаївську лавру (туристи також про це кажуть). Дійсно, певна схожість є. Тим більше дивує скупість інформації про цю обитель. Схожа на лавру, але ніхто про неї не знає. Такі українські реалії.
Дуже багато негативних відгуків лунає стосовно перебудови барокового кармелітського монастиря та нап’ялювання золотих московських цибуль, але як на мене – краще так, ніж руїна.
У Городищі є й парафіяльний храм – дерев’яна Миколаївська церква, зведена у 19 столітті, за єпархіальним проектом.
Текст та фото Романа Маленкова
