В багатьох культурах та релігіях маємо дуже зворушливий образ Бога-квочки, який жертовно оберігає своє творіння та гріє своїм тілом яйця. Останні є метафорою Світу — Божого творіння. Цей образ більш характерний для народного сприйняття Господа. В Україні маємо його глибинний відгомін у казках про Курочку Рябу та «Яйце-Райце». Приховані сакральні та філософські метафори цих, здавалося б, простеньких дитячих казочок давно розкладені по поличках і розібрані по камінчику. Давно ж відомо, що метафора — єдина можлива мова у будь-якій релігії, бо інакше як пояснити смертному, що таке Велика Божественна Таємниця?
- Яйце-райце
Народний архетип турботливого і ніжного Бога-квочки протистоїть офіційному релігійному архетипу Бога-Орла — грізному і караючому. До слова, в єврейському сакральному мистецтві саме орел (дво- чи одноголовий) є метафорою Господа. Останнє я детально розбирав у своїй книжці «Єврейський цвинтар Сатанова. Кам’яні звірі та містичні обряди».
Цей архетип пташки на яйці бачимо в Біблії. Зокрема, у Книзі Буття (1:2) читаємо: «А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води».
- «Створення світу», художник Аліна Притула
Це переклад Огієнка. В інших — маємо приблизно те саме.
Насправді в первісному тексті є маленький нюанс. В оригінальному тексті слово, яке Огієнко переклав як «ширяти», звучить як «мєрахєфєт» (מְרַחֶפֶת). Це дієслово описує не величне ширяння орла чи беркута, а ніжне пурхання пташки над гніздечком. «Мєрахєфєт» також буквально перекладається як «зігрівати крилами» (висиджувати). В Талмуді (трактат Хаґіґа) це пояснюється так: «Дух Божий пурхав над водами, подібно голубу, який тріпотить над своїм гніздом, торкаючись і не торкаючись його».
- Створення Світу, 1864 – Іван Айвазовський
Тут бачимо приховану епічну метафору, яскраво описану в нашому українському «Яйці-Райці», — метафору Великого Космічного Яйця, з якого вилупився Світ. Тобто від початку мертве і холодне яйце первісного хаосу («земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею»). Але Дух Божий це мертве первозданне холодне первісне яйце «мєрахєфєт» (висиджує, зігріває крилами) і своїм теплом, любов’ю та ніжністю вдихає у нього життя і творить світ…
У Книзі Псалмів метафора захисту під крилами Бога повторюється як символ абсолютної безпеки у часи бід та переслідувань:
Псалом 91:4: «Він пером Своїм покриє тебе, і під крилами Його будеш безпечний; щит і огорожа — істина Його».
Псалом 17:8: «Збережи мене, як зіницю ока; в тіні крил Твоїх сховай мене».
Псалом 57:1: «Помилуй мене, Боже… бо на Тебе уповає душа моя, і в тіні крил Твоїх я заховаюся, доки не минуть біди».
Псалом 63:7: «…бо Ти був мені поміччю, і в тіні крил Твоїх я радітиму».
В апокрифічній Третій книзі Ездри (1:30) Старого Заповіту, яка в православній традиції вважається неканонічною, але корисною для читання, записано, як Бог звертається до свого народу:
«Собрахъ вы, якоже кокошъ птенцы своя подъ крилѣ свои: что нынѣ сотворю вамъ; отвергу вы отъ лица моего» («Я збирав вас, як квочка пташенят своїх під крила свої; що нині зроблю вам? Відкину вас від лиця Мого»).
Це старозавітне пророцтво описує Божу турботу про народ та попередження про наслідки відступництва.
В Євангелії від Матвія (23:37) бачимо, як Ісус практично повторює слова Ездри:
«Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до те́бе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як квочка збирає під крила курчаток своїх, — та ви не захотіли!»
Ці ж слова наводяться в Євангелії від Луки (13:34).
Здавалося б, дивно, чому Спаситель порівнює себе з квочкою, а не з більш пафосним та величним орлом? Тим більше що в Старому Заповіті цей царствений птах неодноразово виступає метафорою Господа?
Орел будує своє гніздо або високо на дереві, або на скелі і захищає його силою і могутністю.
У Старому Заповіті (Торі), у Книзі Повторення Закону (глава 32, вірші 11–12), у знаменитій прощальній пісні пророка Мойсея перед його смертю читаємо: «Як орел викликає гніздо своє, над своїми малятами ширяє, розправляє крила свої, бере їх, носить їх на своїх перах, — так Господь Сам водив його…»
- Орел, як символ Бога не надгробку невідомої жінки. 1799 р. Вовки зі здобиччю – метафора смерті
Орел-захисник, до речі, теж представлений в традиційному єврейському мистецтві. У своїй книжці я дуже детально, на кілька сторінок, розглядаю сюжет із двоголовим орлом-захисником, який лапами захищає зайців (метафору єврейського народу та, одночасно, праведника, який віддався волі Господа).
- Надгробок, під яким спочиває «старець, учитель наш, рав» на ім’я Хаїм, який помер 1788 року.
- Художня робота в стилі народного мистецтва
Натомість Ісус чомусь порівнює себе з квочкою. Вона гніздиться на землі, серед людей. Вона практично не літає, а її пазури годяться хіба що аби вигрібати зернятка та черв’ячків. Але у випадку біди, – нападу яструба чи пожежі вона перетворюється на живий щит, накриваючи крилами пташенят своїх і жертвуючи собою. Скільки разів після вогню під мертвим обгорілим тілом матері знаходили живих і здорових курчат!
Ісус на Голгофі міг вчинити як орел та закликати небесне воїнство на чолі з Архангелом Михаїлом і стерти на порох своїх мучителів. Але він вчиняє як квочка, розпростерши руки-крила на Хресті, прийнявши на себе вогонь людського гріха й смерті та ставши щитом для всього людства.
Цікава образність первісного яйця і Бога-квочки в нашій «Курочці Рябій». На перший погляд, це проста дитяча казочка, а насправді тут бачимо код глибоких космогонічних і теологічних сенсів. Акцентуємо: первісний (народний) варіант цієї казки, записаний фольклористом, етнографом і автором українського славня «Ще не вмерла Україна», досить сильно відрізняється від пізніших спримітивізованих і скорочених адаптацій.
Як відомо золоте яйце розбиває мишка. Вона живе у нірці в глибині землі і є метафорою Нави — підземного світу смерті і хаосу.
Ця подія запускає цілий ланцюг катастроф: ворота злітають із петель, сорока втрачає хвіст, попівна б’є відра, а піп рве священні книги в церкві.
І над усім цим — плач діда й баби…
Маємо класичний опис того, як гріх руйнує космос і гармонію.
Але Курочка Ряба (Бог-квочка) несе спасіння. Вона заспокоює людство в образі діда й баби й обіцяє знести «яйце не золоте (метафора смерті та гордині/гріха), а просте (живе і тепле)».
Просте яйце — це символ Церкви та Нового Завіту й оновленого життя, де мертва шкаралупа зрештою буде подолана Воскресінням і новим життям.
В містечку Сатанові на мацеві, встановленій на похованні жінки на ім’я Ривка, яка померла у 1789 році, бачимо дивовижне оздоблення з рідкісним сюжетом — пташкою невизначеної видової приналежностію Останнє досить поширено для таких випадків: «Я художник, я так бачу». Наприклад, пеліканів можна визначити виключно за специфічними позами, а зовні нічого пеліканячого у тих птахів немає. Ну звідки майстер, що все життя прожив на Поділлі, міг знати, як виглядав пелікан? Тим більше що у XVIII чи на початку XIX століття із підпискою на «National Geographic» у цих краях було скрутно.
Завдяки короні на голові була версія, що це орел — метафора Бога, — і вирізьблена в камені вищенаведена цитата про орла і гніздо.
Була версія, що це пелікан, тим більше що така іконографія (пелікан і троє пташенят) досить поширена в єврейському традиційному мистецтві й, що цікаво, на християнських іконах!
Але корона на голові пташки тут незле нагадує й гребінь курочки (можливо, Рябої). Не виключено, що тут маємо рідкісне для єврейської некрополістики зображення Бога-квочки…
Текст, фото і художні роботи: Дмитро Полюхович
