Археологи досліджують монастир біля Малієвецького водоспаду (фоторепортаж)

У ці дні в Маліївцях, що на Хмельниччині, тривають археологічні розкопки. Науковці досліджують територію давнього скельного монастиря, який знаходився біля знаменитого Малієвецького водоспаду. Власне «водоспадна» скеля – це теж частина давнього печерного сакрального комплексу. У ній і досі можна побачити прорубану в травертині церкву, а в її основі – капличку.

Крім того, Малієвецький обласний історико-культурний музей, з ініціативи якого й відбуваються дослідження, – давній друг команди ГО «Україна Інкогніта». Відповідно, щойно ми дізналися, що в Маліївцях проводяться археологічні розкопки, одразу поквапилися на місце події, аби ознайомитися з їх перебігом. Тим більше, що очолює експедицію кандидат історичних наук, керівник Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції науково-дослідного центру «Охоронна археологічна служба» Інституту археології НАН України Павло Нечитайло. Останній теж давній приятель «України Інкогніта».

«Про ці дослідження ми мріяли чи не від перших днів існування нашого музею, — каже директорка музею Анастасія Донець. – І кілька років працювали, аби втілити цю мрію у життя. Адже потрібно було вирішити цілу низку організаційних, бюрократичних і, головне, фінансових задач».

Перш ніж продовжувати розповідь – коротка історична довідка. Адже потрібно розуміти, про який об’єкт йдеться.

Печерний монастир існував у Маліївцях протягом кількох історичних періодів. Його найдавніша історія може сягати часів Княжої Русі. Коли в м’якому травертині прорубали печери – невідомо. Як і розміри та кількість печер: значну частину скелі разом із печерами знищили за комуністів, перетворивши її на каменоломню.

Після руйнації обителі у XVII ст. (чи трапилося це під час Хмельниччини, чи турецької навали – невідомо) монастир відновили 1708 року вже як унійний, Чину св. Василія Великого. Ще за василіан скеля з печерами була перетворена на штучний водоспад.

Олександр Пшездецький у своїй книжці «Podole, Wolyn, Ukraina. Obrazy miejsc i czasów» (Вільно, 1841 р.) так описує терени закинутого монастиря: «З тих джерел спадає до саду на 48 стоп високий каскад, краплиста завіса двох печер, видовбаних у скалі з вівтарями і статуями святих».

Як видно з цитати, станом на першу половину ХІХ ст. водоспад вже існував, а в печерах ще зберігалися сакральні фігури.

У «нижній» печері, яка, на думку істориків, використовувалася ченцями як каплиця, за свідченням дослідників (О. Пшездецький, Ю. Сецінський) та старожилів, раніше стояла фігура св. Онуфрія. Сьогодні її встановлено над скелею біля джерела, що живить водоспад.

Після того як монастир ліквідували росіяни, його храм використовувався як парафіяльний. Більшість монастирських споруд стояли пусткою та занепадали. Храм і дзвіницю знищили у 1930-х. Втім монастирський комплекс зник не одразу: ще на межі 1960–1970-х років тут можна було побачити рештки монастирських споруд.

Метою археологічних досліджень було віднайти залишки монастирської дзвіниці з метою їх дослідження і наступної музеїфікації.

Де вона приблизно стояла, науковці дізналися завдяки досліднику Маліївецького музею Дмитру Баб’юку, який відшукав у архівах фотографію із загальним виглядом монастиря станом на початок ХХ ст. На жаль, монастир було знято здалеку, тому точно встановити розташування його об’єктів було нереально.

Утім археологам пощастило: фундамент дзвіниці знайшли вже під час закладення першого шурфу.

Не обійшлося й без несподіванки:

«Ми не сподівались побачити такі потужні рештки, — каже Павло Нечитайло. – Це більше нагадує основу оборонної башти. Тут і товщина мурів під два метри (1,7+, якщо точно), і технологія будівництва характерна саме для оборонних споруд, що сягає коренями ще давньоримських часів. Це коли середину складеної із величезних блоків основи по тому заповнюють бутовкою з менших каменів. Ця технологія використовувалася і за доби Середньовіччя, і Нових часів».

З іншого боку, це не є дивним – на той час чи не всі муровані сакральні споруди (незалежно від конфесії) зводилися одночасно як оборонні.

На думку істориків, основа дзвіниці датується кінцем XVII – початком XVIII століть.

Поруч із основою дзвіниці знайдено підмурок якоїсь невідомої споруди:

«Найімовірніше вона давніша за дзвіницю, — каже Павло Нечитайло. – Але розбиратися з цією загадкою ми будемо вже під час розкопок наступного року».

Зі східного боку решток дзвіниці археологи виявили чималий шар збитого тиньку. Важливо, що зі слідами розписів!

Павло Нечитайло припускає, що це може бути наслідком ремонту храму, коли він із монастирського та унійного став парафіяльним храмом Російської церкви: «З великою долею ймовірності можна висунути версію, що старі унійні розписи виявилися неканонічними для російського православ’я. Тому тиньк із розписами збили й використали для підсипки мурів дзвіниці».

Археологи також зафіксували два основних культурних шари. Один належить православному монастирю другої половини XVII століття, а верхній – XVIII століттю та унійному періоду історії обителі.

Крім того, під час розкопок виявлено фрагменти давньоруської кераміки: «Ця кераміка підтверджує мою гіпотезу, що Малієвецький монастир один із найдавніших на Поділлі, — каже Павло Нечитайло. – Вочевидь, він має відношення до ХІІ–ХІІІ століть, як і Бакотський».

Пересічний читач, який після перегляду фільмів про Лару Крофт та Індіану Джонса свято переконаний, що головне в археології — знайти «золотіще», не зовсім зрозуміє, чому довкола того тиньку археологи влаштували цілі «танці з бубнами». Насправді це дійсно сенсація: «Фресковий розпис вкрай нечасто знаходять саме під час археологічних розкопок, — пояснює Павло Нечитайло. – Зазвичай його виявляють в уцілілих пам’ятках. Як, наприклад, під час недавніх досліджень біля Софійського собору в Києві, коли під час розкопок знайшли фрагменти фресок давньоруського часу. На території Поділля знахідки фрескового живопису були виявлені під час досліджень Бакотського монастиря Володимиром Антоновичем наприкінці ХІХ століття».

Також археологи знайшли невеличкі уламки кераміки трипільської культури. Остання на Поділлі всюдисуща, як Устим Кармалюк, і рідко які археологічні дослідження обходяться без «подарунків» від трипільців. Втім, чи пов’язана територія монастиря з тим періодом, чи фрагменти були завезені пізніше із землею, сьогодні сказати складно.

Саме у момент перебування кореспондента «України Інкогніти» в Маліївцях було зроблено ще одну цікаву знахідку. Про неї сповістили переможно-тріумфальні вигуки студентів, які її знайшли. На глибині 2,2 метра біля самісінької основи дзвіниці було відкопано скіфський бронзовий наконечник стріли.

Поки що це єдиний скіфський артефакт, і як він може бути пов’язаний саме з цією територією — сказати складно. Однак нічого дивного в тому, що тут «сплили» скіфи, немає. Адже на околицях Маліївців відомо кілька курганів того часу.

Розкопки в Маліївцях проводяться у рамках польової практики студентів Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Керівником практики є археолог, кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних дисциплін академії Сергій Семенчук.

«Ця практика є надзвичайно важливою для наших студентів, — каже Сергій Семенчук. – Для майбутніх учителів історії дуже важливо ось так наживо, власними руками доторкнутися до нашого минулого. У цьому плані дослідження у Маліївцях надзвичайно цікаві, адже вони охоплюють чи не всі періоди від княжих часів і до ХІХ століття. Відповідно наші студенти мають щасливу нагоду власноруч знайти та потримати у руках різнопланові та різночасові  артефакти, що входять у цей проміжок часу. І як щойно з’ясувалося — сюди доплюсовуються й часи славетних скіфів. До слова, оті переможні крики, що щойно лунали над розкопом, яскраво засвідчують їхні емоції. Для всіх, хто брав участь у цій експедиції, минуле тепер не лише мертві рядки підручників, але й жива спадщина», — підсумовує Сергій Семенчук.

Крім того, керівник студентської практики наголосив на ще одній важливій обставині: «Важливо, що ця експедиція відбулася попри повномасштабне вторгнення, — каже викладач. – Росіяни хочуть забрати у нас нашу історію і замінити її на свої облудні фальсифікації. Натомість наші студенти своєю працею долучаються до збереження та вивчення справжньої історії України».

Експедиція працюватиме ще до 21 червня. Остаточні висновки розкопок ми дізнаємося лише після наукового опрацювання результатів.

Текст та фото: Дмитро Полюхович