Манявський Скит

Манявський Скит – чоловічий Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир в селі Манява (Богородчанський район, Івано-Франківська обл.). Засновниками монастиря у 1608 році стали вихованці Афону Йов Княгиницький і Іван Вишенський. У 1621 році Манявський Скит отримує Грамоту Ставропігії від Константинопольського патріарха, що по суті означало пряме підпорядкування монастиря Константинополю, а це був унікальний випадок в історії православ”я.

Право ставропігії надало сильного поштовху до розвитку монастиря. Вже в середині 17-го століття у Манявському Скиті перебувало понад 200 ченців. У 1628 році на Київському соборі монастир отримав звання прота, тобто головуючого. Таким чином в підпорядкування Скиту попало 556 монастирів.

Скит було обнесено мурами і побудовано три оборонні вежі, що дозволяло ченцям відбивати татаро-турецькі напади. Під час одного з них (в 1776 р.) монастир таки не вистояв і був знищений турками. Проте вже в 1781 році був відбудований. У 1785 році коли Галичина потрапила під владу Австрії монастир було закрито. В 1970-1980 роках на території монастиря проводилися реставраційні роботи, після яких ці території було оголошено історико-архітектурним заповідником. І лише у травні 1998 року в Манявському Скиті знову було відкрито чоловічий Хресто-Воздвиженський монастир, який підпорядковується УПЦ КП. Також було відбудовано дерев”яний Хресто-Воздвиженський собор, попередник якого після закриття монастиря був перевезений в Надвірну і згорів у 1914 році. Проте іконостас було врятовано і спочатку перевезено в Богородчани (звідки і походить його сучасна назва – Богородчанський іконостас), а потім до Львова, де він перебуває з 1923 року в Українському Національному музеї.

Приблизно за кілометр на північний-схід від монастиря розташований «Блаженний камінь». Існує версія, що ще в 13-му столітті сюди, до каменя, прийшли і оселились перші ченці. За легендою монахи, тікаючи від монголо-татар, шукали нове місце для обителі, але довго не могли його знайти, тому що вода на новому місці повинна була мала такий же смак як і свяченена вода, яку вони взяли з собою з попереднього монастиря. І лише біля “Блаженного каменю” таке місце було знайдено.
Ще одна версія каже, що в Скиті було поховано гетьмана Івана Виговського. Проте могили його на території монастиря так і не було знайдено, хоча і в інших місцях її також не знайшли.

Ще одна версія, яка більше схожа на легенду, говорить, що Манявський Скит був з”єднаний підземним ходом з Пнівським замком. Зважаючи на відстань (а це майже 30 км по прямій) і гірський рельєф, в таке мало віриться, проте якщо подивитись яку владу мав монастир, то всяке могло бути..

На території монастиря на стіні встановлено пам”ятну дошку на честь Йова Княгиницького, одного з засновників монастиря. Ніби нічого дивного в ній нема, якби не невелика метелева табличка під дошкою, на якій написано: “Ця пам”ятна дошка була поставлена на батьківщині Іова Княгиницького у м.Тисмениця 26.05.1998р. на будинку школи мистецтв. Рішенням Тисменицької райдержадміністрації та міської Ради 27 травня 1998р. її було знято з причини того, що її поставила православна громада”…

Автор тексту та фото Роман Бречко                            rbrechko